У той час, коли нечестивий цар Діоклітіан підняв гоніння на християн, в місті Іконії проживала одна благородна і гарна дівчина на ім’я Параскева. Батьки її — християни — виховавши і навчивши свою дочку збереженню святої віри і заповідей Господніх, відійшли до Господа. Вони залишили блаженну спадкоємицею великого майна.
Досягнувши повноліття, Параскева почала наслідувати віру й діла своїх батьків. Вона почала витрачати своє майно не на прикрашення своєї юної краси і молодості і не на розкішне життя, але на одягання нагих, прожиток голодних, пригощання подорожніх. Параскева не звертала уваги на своїх наречених, котрі домагалися співжиття з нею: вона стала нареченою Єдиного безсмертного Жениха, Єдинородного Сина Божого, для Якого жила в святості і праведності. Пресвяте ім’я Його дівчина сповідувала перед людьми невпинно, кожного дня приводячи їх до пізнання істини.
Одні увірували в Господа нашого Ісуса Христа, а інші, невіруючі,— лихословили святу. Параскева ж проповідувала перед ними Слово Боже і викривала суєту бездушних ідолів. Не бажаючи слухати від неї такого викриття, невіруючі громадяни схопили її і побили, а потім кинули до в’язниці.
У той час в Іконію прийшов один воєначальник, котрого прислав імператор Діоклетіан, щоб знищити там усіх християн. Громадяни, підступивши до нього, сказали:
— Достойний воєначальнику, у цьому місті є дівчина, яка вірує в Розіп’ятого Христа і проповідує Його; вона — чарівниця і немало вже людей відвернула своїм чародійством від принесення жертв нашим богам. Вона не перестає хулити зображення наших богів і самодержця. Почувши царський наказ про те, що повинні бути страчені всі, хто не поклоняється богам, ми схопили цю дівчину і тримаємо її у в’язниці.
Вислухавши це, воєначальник наказав привести святу діву до себе на суд. Коли свята мучениця йшла на судилище, її осяяв Святий Дух і обличчя її стало світлим. Усі дивувалися та говорили:
— Подивися! Вона ніскільки не пригнічена печаллю, обличчя її навіть неначе сяє.
Коли Параскева стала перед суддями, воєначальник подивився на неї і, здивований красою та благородством її обличчя, сказав тим, хто стояв поруч:
— Ви марно обмовили цю прекрасну дівчину, адже неможливо погубити її сонцеподібну красу.
І він мовив їй:
— Дівчино, скажи нам своє ім’я! Свята Параскева відповіла:
— Я – християнка, раба Христова.
Воєначальник сказав на це:
— Споглядання краси твого лиця схиляє мене до лагідності, а ті слова, що витікають з твоїх уст, обурюють до глибини душі. Я не бажаю чути таких слів!
Свята відповіла:
— Кожний правитель, який проводить справедливий суд, почувши правду, радіє, а ти, вислухавши сказану мною істину, прогнівався.
Мучитель на це сказав:
— Я тому гніваюся, що не отримав від тебе відповіді. Я запитав, як тебе звати, а ти мені цього не сказала.
Свята відповіла:
— Перш за все мені належало сказати, як мене звуть за вічним життям, а вже потім — за життям тимчасовим. Тож я назвала своє ім’я за життям вічним, адже я християнка, Христова раба,— а в тимчасовому житті я названа батьками Параскевою, оскільки народилася в день Параскеви (Параскева по-грецьки означає “п’ятниця”).
— Батьки мої,– продовжувала свята,– шостий день, який є днем добровільних і животворчих страждань Господа, нашого Ісуса Христа, завжди відзначали постом, молитвами і милостинями. Так вони робили на честь Христа, віруючи, що з любові до роду людського цього дня Він пролив Свою кров і віддав за нас на хресті Своє життя. Бог дарував їм плід чесного їхнього шлюбу — мене, негідну Свою рабу, у той саме день, який вони побожно шанували, згадуючи страждання свого Владики. Вони вирішили назвати мене так, як називається цей день. І ось від дня Параскеви я іменуюся Параскевою, спільницею страждань Христових.
Воєначальник сказав:
— Не говори цих безумних слів і принеси жертву нашим богам. Лише тоді я візьму тебе за дружину і ти володітимеш великим багатством, і будуть тебе величати на землі.
На це свята Параскева відповіла:
— Я маю Жениха на небі, Ісуса Христа, тому іншого чоловіка не потребую.
Тоді воєначальник сказав:
Я помилую твою красу і пощаджу юність твою.
— Не щади тимчасової краси. Нині вона квітне, а на ранок зів’яне. Пожалій краще себе, бо тебе чекає вічна мука.
Після цього воєначальник розгнівався і наказав роздерти на ній одяг і бити її жорсткими жилами. У той час, коли били святу, вона навіть не застогнала, але мовчки вустами та серцем зверталася до Христа, просячи в Нього допомоги у стражданнях. Воєначальник, все ще шкодуючи її красу, наказав перестати бити і почав лагідно говорити до неї:
— Дівчино! Пощади свою юність, не губи своєї прекрасної молодості! Принеси жертву богам і ти залишишся живою та удостоїшся ще більшої шани.
Вона нічого не відповідала йому на це. Тоді воєначальник, розгнівавшись, сказав:
— Чому ти мені, злий християнський недолюдку, не відповідаєш?
Свята на це плюнула йому в обличчя. Мучитель, страшно розлютившись, наказав повісити її на дереві і нещадно дерти її ребра залізними кігтями і розтирати волосяницею її рани. Її плоть таким чином була роздерта до кісток. Правитель, думаючи, що мучениця скоро помре, оскільки вона вже ледве дихала, зняв її з дерева і кинув до в’язниці. Коли вона лежала там ледь жива і вже безмовна від страшних ран, опівночі явився їй ангел. Його плечі і груди були хрестоподібно оперезані золотим поясом, а в руках своїх він тримав знаряддя Христових страждань: хрест, терновий вінець, спис, тростину і губку. Ангел сказав їй:
— Діво, спільнице Христових страждань, встань! Я присланий відвідати тебе для втіхи у твоїх стражданнях. Я приніс знаряддя страждань Господа нашого. Подивись хрест і терновий вінець нетлінного Жениха; поглянь на спис, що проколов животворчі ребра, на тростину, що написала прощення гріхів всього світу і на губку, яка стерла Адамів гріх. Тож встань! Христос Господь зціляє тебе!
І ось мучениця встала, ніби від сну. Ангел підступив до неї, обтер губкою всі рани святої мучениці і все тіло її стало міцним і здоровим, а краса її обличчя стала ще яскравішою. Вона поцілувала знаряддя Христових страждань, а також поцілувала й ангела, який явився до неї, і прославила Бога. Небожитель після цього став невидимий.
Зранку прийшла варта і знайшла Параскеву здоровою. Вона стояла на молитві, а на її тілі не було жодної рани. Злякавшись, вартові сповістили про це воєначальника. Останній наказав привести її до себе і, побачивши її здоровою, здивувався. Він не очікував, що вона залишиться живою після таких жахливих ран. Знову, дивуючись її незвичайній красі, він сказав:
— Параскево, ти бачиш, як наші боги пощадили твою красу і зберегли тебе, даруючи життя.
Свята на це сказала:
— О, воєначальнику, покажи мені тих, хто дарував мені життя!
Воєначальник послав її у храм своїх богів, щоб вона подивилася на їхніх ідолів. З нею пішли також ідольські жерці і безліч народу. Всі думали, що Параскева бажає поклонитися їхнім богам. Коли вони увійшли до храму, в якому було багато ідолів, Параскева подумки помолилася Єдиному істинному Богові, Який перебуває в вишніх, і, схопивши за ногу ідола Аполлона, сказала:
— Я тобі, бездушному, і всім тлінним ідолам, що знаходяться тут з тобою, говорю: так наказує вам Господь мій Ісус Христос — упадіть усі ви на землю і перетворіться на порох.
І ось, за словом святої, упали і розсипалися ідоли. Тоді всі вибігли з ідольського храму і почали промовляти:
— Великий Бог християнський!
Нечестиві жерці, побачивши загибель своїх ідолів, прийшли до воєначальника і, плачучи, сказали йому:
— Воєначальнику! Ми говорили тобі: убий цю чарівницю, бо вона спокушає наше місто, а ти не послухав нас. І ось вона нині своїм волхвуванням знищила всіх наших богів.
Сповнившись люті, воєначальник з гнівом почав допитувати святу Параскеву:
— Якими волхвуваннями ти це зробила?
Свята відповіла:
— З іменем Господа нашого Ісуса Христа на вустах я увійшла до храму богів ваших і так помолилася моєму Господу: “Явися мені, Спасителю мій, Ти, Який дарував мені життя”. І ось Сам Господь мій і Бог мій явився мені, а твої боги, як тільки побачили Його, від страху затремтіли і, впавши на землю, розбилися. То ж як вони можуть допомогти іншим, коли вони не змогли допомогти собі?
Тоді воєначальник наказав знову повісити Параскеву на дереві і палити її ребра свічками. Повішена і обпалювана вогнем, свята зітхнула до Бога і сказала:
— Господь і Бог мій, Творець і Помислитель всього творіння! Ти охолодив розпалену піч трьом отрокам. Ти позбавив від вогню первомученицю Феклу. Спаси ж і мене, недостойну, від рук цих мучителів.
І враз явився ангел, доторкнувся до свічок і запалав дуже сильний вогонь, який знищив безліч беззаконників. А народ вигукнув:
— Великий Бог християнський!
І увірувало у Христа тоді багато людей. Воєначальник, помітивши хвилювання в народі, боявся, як би проти нього не повстав народ і поспішно наказав усікнути святу мечем.
Тоді, як була відсічена її голова, деякі чули голос з неба, який проголошував:
— Радуйтеся праведники, бо вінчається мучениця Параскева!
Християни з благоговінням поховали тіло святої в її домі. Так, закінчивши свій подвиг, прекрасна діва відійшла до свого Жениха, несучи замість єлею кров. Вона нині оселилася з мудрими дівами в чертозі Христовому.
На другий день беззаконний воєначальник виїхав на полювання, але кінь його раптово розлютився і скинув його в яр. Впавши, воєначальник розбився і так злощасно загинув.
Свята ж і чиста душа великомучениці Параскеви відійшла до Господа. Від її чесних мощей подавалося багато зцілень хворим, на славу Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Духом Святим нехай буде честь і поклоніння навіки. Амінь.