Життя преподобного отця нашого Пимена Великого
вересня 9, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Місяцеслов  |  житіє святих

Пимен Великий Життя преподобного отця нашого Пимена Великого

Преподобний Пимен був єгиптянин за походженням. Разом із двома молодшими братами він пішов в один із спільножитніх єгипетських монастирів. Тут разом із своїми братами він прийняв чернечий образ.

Минуло кілька років, і мати згаданих братів, керована любов`ю, прийшла до них з бажанням побачити їх. Проте вона не могла цього зробити і тому стала біля храму в очікуванні їх приходу на молитву. Коли вони прийшли до храму, мати підійшла до них. Брати, побачивши її, втекли до келії і зачинилися там. Підійшовши до дверей, вона почала стукати і кликати своїх синів, стоячи ззовні й плачучи з розчуленням. Але ченці не лише не відчиняли дверей келії, а й навіть не відповідали. У той час, коли ця жінка плакала, стоячи біля дверей келії, авва Анувій, почувши про це, увійшов через інші двері до ченців і сказав Пимену:

- Що ж ми зробимо з цією старицею? Вона вже довгий час гірко плаче, не відходячи звідси.

Тоді Пимен, вставши, підійшов до дверей і запитав:

- Чому ти плачеш, старице?

Вона ж, почувши його голос, але не бачачи його самого, бо двері було зачинено сказала:

- Я хочу бачити вас, діти мої! Чи не своїми грудьми я годувала вас? Чи не я виростила вас? І ось зараз я знаходжуся вже в похилих літах. У мене дуже болить серце, коли я чую голоси своїх дітей, але не бачу їх. Я дуже хочу до смерті побачити вас, діти мої.

Пимен сказав:

- Де бажаєш ти побачити нас: тут, чи в тому, майбутньому житті?

Вона відповіла:

- Чи побачу я вас там, діти мої, якщо не бачитиму тут?

Пимен відповів:

- Якщо ти побожно потерпиш і не побачиш нас тут, то ми сподіваємося, що, з чоловіколюбства Божого, ти неодмінно побачиш нас там.

Потім відійшла з великою надією, дуже радіючи, бо бажала побачити дітей своїх краще в майбутньому житті, ніж у тимчасовому.

Блаженний Пимен, проводячи дні ночі у посницьких подвигах і постійно перебуваючи в молитвах, досягав успіху в чернечих чеснотах і, з Божою допомогою, мужньо озброївся проти невидимого супостата. Він убивав свою плоть, яка повставала проти духа, виснажував її, ніби якогось полоненого, великими трудами і упокорював її на служіння духу. Так він зійшов на вершину безпристрастя й став найславнішим зі всіх пустельних отців, як найбільш досконалий у чеснотах.

Через деякий час правитель тієї країни забажав бачити преподобного отця нашого Пимена і послав до нього вісника з проханням дозволити йому прийти до преподобного. Старець дуже засмутився, роздумуючи: «Якщо вельможі будуть приходити до мене, щоб надати мені честь, то і з народу багато хто буде приходити до мене і турбувати мене. Вони перешкоджатимуть моїй безмовності, і я втрачу благодать смирення, яку я з Божою допомогою здобував у юності великими трудами. Тоді я легко можу впасти в гординю».

Розсудивши так, преподобний відмовився від зустрічі з князем і попросив його через того ж вісника не приходити до нього, бо він вижене його.

Проте, палаючи бажанням хоч якось побачити святого старця, він задумав таку хитрість: схопив, ніби за якусь провину, сина сестри старця і кинув його до в’язниці, сподіваючись, що старець клопотатиме перед ним за свого племінника; так він сподівався побачити святого.

Коли мати хлопця (сестра Пимена) почула про це, то негайно ж пішла в пустелю до брата. Прийшовши до його пустельницької келії, вона почала стукати в двері, слізно благаючи його піти до князя і поклопотати за її сина про звільнення.

А старець не тільки не відчинив їй дверей, але й нічого не відповів. Коли вона не отримала відповіді, то почала з докорами і гнівом казати старцю:

- Немилосердний, бездушний, жорстокий, безбожний і лихий, як звір! Невже тебе не зворушують сльози мої? Адже син мій, який у мене тільки один, перебуває в смертельній небезпеці!

А старець послав учня сказати їй:

- Йди звідси: Пимен не має дітей, і тому він не засмучується.

Сестра повернулася з гірким плачем, докоряючи братові. Коли князь почув про все, що сталося, то сказав своїм друзям:

- Скажіть старцю, нехай напише листа до мене з клопотанням про звільнення, і тоді я відпущу його племінника з в’язниці.

І деякі радили старцю написати старцю листа князю. Старець написав так: «Накажи владою своєю докладно дослідити злочин юнака, який провинився, і якщо знайдеш щось гідне смерті, нехай він помре, щоб тимчасовою стратою уникнути вічних мук. А якщо вини його не виявиться гідної смерті, то, покаравши його, як вимагає закон, відпусти».

Коли князь прочитав послання старця, то здивувався розуму і чесноті мужа, зрозумівши, що це істинний угодник Божий. Князь відпустив юнака. А преподобний Пимен, уникаючи суєтної слави й шани людської, пішов звідти і довго поневірявся по різних країнах. Потім поселився в єгипетській пустелі й перебував у ній до старості, догоджаючи Богу посницькими подвигами. І був святий Пимен батьком багатьох ченців.

Одного разу прийшов до авви Пимена авва Ісаак і, побачивши, що він зливає на свої ноги невелику кількість води, сказав йому: «Як жорстко інші пригнічують тіло своє!» А старець відповів: «Ми не навчені бути тіловбивцями. Іноді буває, що людина ніби мовчить; але якщо серце її засуджує інших, то вона говорить завжди. І є такі, які зранку до вечора говорять, але в той же час дотримуються мовчання (бо не засуджувати ближнього – це те саме, що мовчати)».

Потім інший чернець авва Ісаак, прийшов до отця Пимена і застав його сидячим безмовно і ніби в екстазі. Почекавши достатньо часу і не побачивши, щоб старець опам’ятався, той чернець сотворив земний поклон старцю і запитав:

- Скажи мені, отче, де ти був своїм розумом?

Він же, змушений до відповіді посиленим проханням відповів:

- Мій розум був там, де плакала Пречиста Діва Марія Богородиця, стоячи біля Хреста, і я хотів би завжди так плакати.

Такий великий був серед отців преподобний Пимен, що придбав всякі чесноти, давав користь усім як житієм, так і словом своїм. Він мав таке велике смирення у своїх думках, що часто із зітханням казав:

- Я потраплю в те місце, куди буде вкинуто сатану!

Проте Господь підніс Свого смиренного раба в місце, де перебувають святі ангели, в оселі праведних і преподобних. Господь вселив його після земного багаторічного життя в обителі небесні, де роки не закінчуються; там усі святі, предстоячи перед престолом слави Божої, завжди славлять Отця і Сина,і Святого Духа, Єдиного Бога в Тройці, Якому і від нас, грішних, возсилається слава нині, завжди і навіки-віків. Амінь.

Підготували: Іван Чемерис та Петро Драган


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑