Святий пророк Захарія, священик із потомства Іфамара, сина Ааронового, мав дружину Єлизавету, яка також була з роду Ааронового. Святе Євангеліє свідчить про Захарію і Єлизавету, що вони були прикрашені всіма чеснотами, непорочно проходячи свій життєвий шлях.
Святий апостол і євангеліст Лука говорить про них: «Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно» (Лк. 1, 6). Що життя їхнє було дійсно побожне, про це свідчить також і святий їхній паросток- чесний і славний пророк, Предчета і Хреститель Господній Іоанн. У писанні сказано: «По плодах їхніх пізнаєте їх» (Мф. 7, 16); плід від доброго дерева справді не може бути поганим, бо, як говорить теж Писання, «якщо початок святий, то й ціле; і коли корінь святий, то й гілля» (Рим. 11, 16).
Тому свята гілка- Іоанн- могла виростати від святого кореня.
Святий Захарія, батько Предтечі, був священиком у Єрусалимі в часи царювання Ірода. Він був із денної черги Авієвої, тобто з роду Авія. Про ці череди розповідається таке. Цар Давид, бачачи, що рід Аарона став дуже численним, настільки, що не було жодної можливості всім разом звершувати служіння у храмі, розділив нащадків Аарона на двадцять, чотири череди (або лики), щоб вони, один за одним справляючи кожен свою седмицю, звершували служби у храмі. У кожному окремі череді цар обрав одгного найбільш чесного чоловіка і зробив його начальником лика, так що кожна череда мала свого головного священика, у череді було більше 5-ти тисяч священиків. Для того, щоб не було між головними священиками суперечки про те, кому з них зі своїм служити першу седмицю, кому другу, кому третю і так далі- аж до 24-ї, вони кинули жереб і жеребом зробили розподіл, і такої раз встановленої черги дотримуватися до приходу нової благодаті, так що нащадки кожного священика дотримувалися своєї відповідно до жереба, який який випав їхньому предкові. Восьмий жереб випав священикові Авії (1 Пар. 24, 10), серед нащадків якого був також і святий Захарія.
Одного разу Захарія, відповідно до своєї черги, служив Богу; за звичаєм священиків, потрібно було увійти до храму Господнього, який стояв праворуч кадильного вівтаря. Побачивши ангела, Захарію охопив страх; але посланик Божий заспокоїв його, сказавши: «Не бійся Захаріє». Він утішив праведного священика, сповістивши, що його молитва благо приємна Богові; зглянувши на неї, Господь дарує йому милість: Він благословив дружину його Єлизавету, незважаючи на її старечий вік, розрішив її від безпліддя,- і вона народить сина, Іоанна, сповненого благодаті, який своїм народженням принесе радість не тільки батькам, але й безліч людей: «Багато хто,- додав ангел,- зрадіє народженню його». Ангел сповістив Захарії також і про те, що його син буде великим перед Господом не тілом, але духом; він буде постником і вестиме таке стримане життя, як ніхто інший; і, дійсно, таке ж саме свідоцтво про нього було і Самого Сина Божого: «Бо прийшов Іоанн Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є » (Лк. 7, 33). Ангел передбачив, що ще в утробі матері Іоанн сповниться Духа Святого і багатьох із синів Ізраїльських наверне до істинного Господа Бога; що він буде Христовим Предтечею в дусі і силі пророка Іллі і приготує народ до прийняття Господа Спасителя.
Оскільки Захарія за розмовою з ангелом затримався у вівтарі, то народ, який був у церкві, дивувався цьому. Вийшовши до людей, Захарія змушений був знаками показувати, що він онімів, тоді присутні зрозуміли, що йому у вівтарі було видіння.
Коли справдилось сповіщене ангелом, і Єлизавета, яка раніше неплідною, народила Іоанна- імя це Захарія написав на поданій йому дощечці,- відкрилися вуста Захарії, язик його розрішився, і він почав говорити, благословляючи Бога. Сповнившись Святого Духа, він пророкував: «Благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і визволив його. І підніс ріг спасіння нам у домі давила, отрока Свого, як провістив вустами святих пророків Своїх, що були від віку…І ти дитя, ророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа. Щоб приготувати путі Йому» (Лк. 1, 68-76).
Але настав час, народився Господь наш Ісус Христос у Віфлеємі, і волхви, які прийшли зі сходу за видінням чудесної зірки, сповістили Іродові про новонародженого Царя. Тоді Ірод, пославши у Віфлеєм воїнів, щоб вони винищили всіх дітей, наказав убити сина Захарії, про якого багато чув.
Не знайшовши тих, кого шукали, послані ні з чим повернулися до царя. Тоді Ірод послав до Захарії у храм наказ, щоб він віддав йому сина свого Іоанна.
- Я служу нині Господу Богу Ізраїлевому,- відповів на це святий Захарія,- і не знаю, де тепер знаходиться мій син.
Розгніваний Ірод знову відправив до нього людей і наказав убити самого Захарія, якщо він не віддасть свого сина. Жорстокі вбивці накинулись як звірі, намагаючись, не гаючи часу, виконати повеління царя, і з люттю закричали священикові Божому:
- Де ти ховаєш свого сина? Віддай нам його, бо так повелів цар; якщо ж не віддаси сина свого, то сам загинеш лютою смертю.
На це святий Захарія відповів:
- Тіло моє ви вбєте , а душу мою прийме Господь.
Тоді вбивці накинулись на Захарію і між церквою та вівтарем убили його, як повелів їм цар; кров святого, що пролилась, згустилась на мармурі і затверділа як камінь, на свідчення того, що сталося, і вічний осуд Іродові; а сама Єлизавета, яку охороняв Бог, зі своїм сином перебувала в горі, що розступилася.
Через 40 днів після убивства Захарії свята Єлизавета, мати Предтечі, померла в тій печері, а святого Іоанна годували ангели до повноліття і зберегли в пустелях до дня його явлення ізраїльтянам.