Життя святителя Тарасія Константинопольського
березня 10, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Місяцеслов, Статті  |  святі, святителі

Tarasii Життя святителя Тарасія КонстантинопольськогоСвятий Тарасій народився в Константинополі; батько його Георгій і мати Євкратія були людьми благородними і належали до стану патриціїв. Досягнувши повнолітнього віку і здобувши хорошу освіту, Тарасій виконував різні посади при царському палаці; за його розсудливість і добру вдачу тут всі любили і поважали його, і він був поставлений одним з царських радників. А на царському престолі сидів тоді Костянтин Порфирородний, син Лева Хозара, внук Копроніма; він царював не один, а разом з матір’ю своєю Іриною, оскільки йому до часу запанування було всього 10 років. Патріархом був тоді Павло Кипрянин, муж доброчесний і благочестивий, але дуже слабовільний і боязливий. Він зведений був на патріаршество в царювання згаданого Лева Хозара, сина Копроніма, при якому єресь іконоборців, що одержала початок від Лева Ісаврянина, все більш і більш посилювалася. Бачивши, що багато хто зазнає від злочестивого царя великі муки за поклоніння святим іконам, Патріарх убоявся і став приховувати своє благочестя і навіть спілкувався з єретиками. По смерті Лева Хозара Патріарх хотів відновити благочестивий звичай поклонятися святим іконам, але не міг, тому що не було у нього помічника, тоді як єресь іконоборців все посилювалася — як в самій столиці, так і в інших областях держави. Це сильно засмучувало Патріарха. Бачивши, що він нічого не може зробити для торжества Православ’я, Павло задумав залишити патріарший престол, який займав не більше чотирьох років. Захворівши, він таємно залишив патріарші палати і прибув в монастир святого Флора, де і прийняв святу схиму. Слух про постриження Патріарха скоро поширився всюди, і всі було сильно здивовані цією обставиною. А цариця Ірина сильно засмутилася, оскільки Патріарх залишив престол, не сповістивши наперед про свій намір. І вона відправилася до нього з сином своїм, царем Костянтином, і запитала його:
— Що це ти, отче, зробив з нами? Чому так несподівано залишив престол святительський?
Павло відповів:
— Моя хвороба і очікування швидкої смерті, а особливо суперечки в Церкві нашій спонукали мене залишити патріарший престол і прийняти святу схиму. Церква багато терпить від іконоборців і, внаслідок тривалого торжества іконоборчої єресі, вона одержала незцілимі рани. Подібно до багатьох інших, я, окаянний, не міг уникнути сітей зловірних і потрапив у них, в чому нині гірко каюся; бо три рази я власноручно підписував єретичні постанови. Але що особливо засмучує і пригнічує мене: я бачу, що всі області, підвладні вам, дотримуючи непорушно правила віри і слідуючи православному вченню, цураються нашої Церкви і вважаючи себе стадом Христовим, відганяють нас від себе, неначе ми вівці не одного стада. Тому я відмовляюся бути пастирем в єретичному сонмі і вважаю за краще померти, ніж піддатися анафемі від первосвятителів чотирьох апостольських престолів. Вам Бог дарував в руки владу царську, щоб ви піклувалися про християнське стадо, що живе на землі. Отже, погляньте на скорботу матері вашої — Церкви, не допустіть, щоб вона перебувала в неутішимій печалі, але подбайте, щоб вона могла відновити колишнє своє благоліп′я. Не попустіть, щоб богомерзка єресь, подібно до свині, що вийшла на луг, спустошувала і губила вертоград Христовий під час вашого царювання і поганила його злочестивим вченням. У вас майстерний працівник, який допоможе вам у ваших благих починаннях. Він може обробити гроно істинного сповідання і, вклавши його в жорно Божої Церкви, наповнить ним чашу премудрості і приготує для віруючих напій істинної православної віри.
Після цих слів Патріарха цариця Ірина запитала його:
— Про кого ти говориш, отче?
— Я маю на увазі тут Тарасія, який займає перше місце у вашій царській раді, — відповів Патріарх, — я знаю, що він цілком гідний управляти Церквою, оскільки він може жезлом свого розуму відбити брехливе учення єретиків, бути добрим пастирем словесного стада Христового і зібрати його воєдино.
Почувши це від Патріарха Павла, благочестива цариця Ірина і її син цар Костянтин з скорботою залишили Павла. Він же сказав деяким сенаторам, що залишилися у нього:
— О, якби мені не займати патріарший престол в той час, коли наша Константинопольська Церква була в замішанні від гнобителів і накликала на себе прокляття чотирьох Вселенських Патріархів: Римського, Олександрійського, Антиохійського і Єрусалимського. Якщо не буде зібраний Сьомий Вселенський Собор і не буде засуджена єресь іконоборців, неможливо нам врятуватися.
Тоді сенатори запитали його:
— Чому ти при висвяченні твоєму в Патріархи підписався під грамотою іконоборців?
Павло відповів:
— Тому-то нині я і розкаююся, що підписався тоді, і боюся, щоб Господь не покарав мене, оскільки я із-за страху мовчав і не протидіяв єресі; нині ж я розкаююся і стверджую, що неможливо вам спастися, якщо перебуватимете в єресі.
Незабаром після цього Патріарх Павло відійшов з миром до Господа. У той час жителі Царгорода без жодного страху і побоювання стали розмовляти і сперечатися з єретиками про святі ікони, тоді як до цих пір з часу Лева Ісаврянина ніхто не наважувався заговорити в захист святих ікон.
Благочестива ж цариця Ірина зі всією царською радою стала відшукувати на місце Павла людину цілком гідну і мудру, хто б міг припинити церковне замішання; але нікого іншого, крім Тарасія, вони не знаходили. Тарасій був тоді мирянином; але оскільки пригадали, що і Павло радив вибрати його, то вибір всіх зупинився на ньому. Але Тарасій сильно відмовлявся. Тоді цариця Ірина зібрала людей всякого чину, і світських, і духовних, і весь народ в палац, званий Магнаврой — він знаходився в передмісті на Едомському місці — і перед всім освяченим собором сказала:
— Вам відомо, що Патріарх Павло залишив нас; нині ми повинні вибрати собі на його місце іншого доброго пастиря і вчителя Церкви.
На це всі голосно закричали:
— Таким ніхто інший, окрім Тарасія, бути не може.
Блаженний же Тарасій, став посередині, сказав:
— Я бачу, що Церква Божія розділена і роз’єднана. Як східні, так і західні християни проклинають нас; важке це роз’єднання і страшне відлучення від царства Божого. Хай буде зібраний Вселенський Собор, де ми повинні об’єднатися у вірі; хай буде віра наша єдина, подібно тому як ми просвічені єдиним Хрещенням; адже ніщо так не увгодне в очах Божих, як перебування всіх в єдності віри і любові. Ось цього я, негідний і малодосвідчений, і вимагаю, приймаючи на себе управління Церквою. Якщо не буде скликаний Вселенський Собор, якщо іконоборча єресь не піддасться гідному засудженню і не буде єднання у вірі між православними Східними і Західними Церквами, то я не погоджуся прийняти патріаршество, щоб не накликати на себе прокляття і засудження, бо тоді ніхто із земних царів не зможе позбавити мене від Божого суду і вічної страти.
Почувши це, всі ухвалили зібрати Сьомий Вселенський Собор і просили святого Тарасія, щоб він не відмовлявся бути пастирем над ними. Вони обіцяли йому у всьому слухняність, подібно тому як вівці слухають голосу свого пастиря, бо вони були твердо впевнені, що святий Тарасій може наставити на істинний шлях словесне стадо. Таким чином, вони схилили Тарасія прийняти первосвятительский сан і управління Церквою Константинопольською. Висвячений послідовно у всі ієрархічні ступені, святий був зведений на патріаршество, маючи міцне покладання надії, що Господь допоможе йому винищити єресь іконоборців.
Із зміною становища святий Тарасій змінив і спосіб життя, хоч і раніше, знаходячись у світі, він по духу був вже ченцем; тепер же, зайнявши святительський престол, він з ще більшими ревнощами став вправлятися в духовних подвигах і став ангелом у плоті, полум’яніючи духом, ревно трудячись перед Господом, підкоряючи свою плоть духу і убиванням її досягаючи непорочної чистоти, якої досягли Ангели. Дивовижною була його стриманість, великими були його піст і невпинна бадьорість; небагато часу він уділяв на сон, по цілих ночах перебував в молитвах і роздумі про Бога, не мав м’якого ложа, уникав м’якого вбрання. Ніхто з прислужників Патріарха не бачив, щоб Тарасій знімав з себе пояс і одяг, коли хотів на деякий час підкріпити сном свої сили; ніколи святий муж не примушував кого-небудь іншого роззувати його, пам’ятаючи слова Спасителя: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити» (Мф. 20, 28) і завжди був сам слугою собі, подаючи іншим приклад покірності. До убогих він був дуже милостивий, годував голодних, одягав голих, влаштовував лікарні і щодня відпускав їжу з свого патріаршого двору, а в день Воскресіння Христового і в інші святкові дні влаштовував для незаможних трапезу, під час якої сам прислуговував убогим. Крім того, святий Тарасій влаштовував готелі для подорожніх і на кошти, що залишилися йому після батьків, влаштував монастир на Босфорі Фракійському, в якому зібрав доброчесних ченців; з них багато хто досяг такої досконалості, що були призвані на архієрейські престоли і були непохитними стовпами віри. Особливо ж дбав святий Тарасій про те, щоб відновити шанування святих ікон і скинути блюзнірську іконоборчу єресь. Тому він завжди нагадував царям, щоб вони скликали Вселенський Собор.
І ось цар Костянтин і цариця Ірина, мати його, яка внаслідок малолітнього віку сина свого управляла тоді всім царством, разом з святішим Тарасіем написали послання до всіх Патріархів і єпископів, закликаючи їх на Собор. Єпископи з різних місць зібралися в Царгород, Патріархи ж прислали своїх намісників: римський папа Адріан, внаслідок далекої дороги, сам не прибув на Собор; а Олександрійський, Антиохійський і Єрусалимський Патріархи в той час вже перебували під ярмом агарян, так що не мали можливості особисто бути присутнім на Соборі; тому як своїх заступників вони прислали духовних осіб, що відрізнялися своїм благочестям і премудрістю.
Місцем для соборних нарад була вибрана Велика церква, споруджена Костянтином Великим, першим царем християнським, і перебудована і прекрасно оброблена імператором Юстиніаном. У цій церкві і зібралися з святішим Тарасієм єпископи і намісники інших Патріархів; тут був присутній і юний цар Костянтин з матір’ю Іриною. Раптом в храм увірвався численний полк озброєних воїнів, послідовників іконоборчої єресі, в яку вони були залучені дідом царя Костянтином Копронімом і в якій перебували до цього дня. Спонукувані таємно деякими єпископами і вельможами, зараженими тією ж єрессю, ці закоренілі в іконоборчих помилках воїни, озброївшись, прийшли до церкви і увійшли всередину її з великим криком.
— Не допустимо, — кричали вони, — щоб ви відкинули догмати царя Константина; хай буде твердим і непохитним те, що на своєму Соборі він затвердив і законоположив; ми не допустимо, щоб в храм Божий вносили ідоли (так вони називали святі ікони); якщо ж хто наважиться не покорятися визначенням собору Костянтина Копроніма і, відкидаючи його постанови, стане вносити ідоли, то ця земля окропиться кров’ю єпископів.
Бачивши таке хвилювання і обурення, цариця з царем подали знак єпископам, щоб ті піднялися з своїх місць, — і тоді всі, що були на Соборі, розійшлися. Але після декількох днів воїни і їх предводителі були як слід покарані благочестивою царицею Іриною, позбавлені військового чину і розіслані по селах для обробки землі. Після цього місце для засідань Собору було приготовано у Вифинському місті Нікеї. Тут вже відбувався Перший Вселенський Собор, скликаний для засудження єресі злочестивого Арія, тут же вирішено було зібратися і тепер. І ось, сюди прибули святіший Тарасій, Патріарх Константинопольський і разом з ним намісники патріарші, якими були: від Адріана, папи Римського, головний пресвітер римський Петро і інший Петро — чернець; від Поліціана, Патріарха Олександрійського, — чернець Хома; від Феодорита Антиохійського і Ілії Єрусалимського — чернець Іоан. Крім цього, святий Тарасій узяв з собою також якогось чоловіка з царських радників — Никифора, який за своє доброчесне життя по смерті святого Тарасія був зведений на патріарший престол. Всього ж з’явилося на цей Собор 367 святих отцыв. Зібравшись з ними в Нікеї, Святыший Патріарх Тарасій відкрив засідання Собору в найбільшій церкві цього міста.
Перше засідання Сьомого Вселенського Собору відбувалося 24 вересня в день пам’яті святої первомучениці Фекли. Засідання відкрилося вступною промовою святого Тарасія, в якій він, виклавши причини скликання Собору, звернувся до єпископів з умовлянням, щоб вони міркували справедливо і викоренили б неправославні вчення, недавно внесені в Церкву. Прочитано також було і царське послання до Собору, в якому згадувалося про те, як Патріарх Павло, вмираючи, радив скликати Собор для викорінювання єресі іконоборців. Святі отці поблагословили царя і його матір за їх велике піклування про православну віру. Після цього приступили до слухання виразів розкаяння з боку єпископів, впавших в єресь, які анафематствували свої колишні помилки і висловили православне сповідання віри. Один з них — Василій Анкирський, тримаючи в руках цей звиток, читав:
— Не шануючим святі ікони — анафема; іменуючим святі ікони ідолами — анафема; приводящим вислови Священного Писання проти поклоніння святим іконам — анафема; відкидаючим передання святих отців, як відкидали їх Арій, Несторій, Євтихій, Діоскор, — анафема; стверджуючим, що не від святих отців виходить шанування ікон, — анафема; стверджуючим, що Кафоличеська Церква приймає ідоли, — анафема.
Так вчинили і багато інших єпископів, і всім єпископам, що покаялися, дано було місце на Соборі серед інших єпископів православних. Суд же над тими, які вагалися, був відкладений на деякий час. При цьому святий Тарасій сказав:
— Важко піддаються лікуванню застарілі хвороби і важко викорінюються злі вдачі. Але якщо люди, що нездужають духовно, істинно каються, то святий Собор приймає їх і не позбавляє їх сану.
Святий Собор продовжувався 30 днів; у цей час учасники Собору, сходячись, розглядали в Божественному Писанні і у вченні святих отців і учителів Церкви ті місця, які мали відношення до догмата про шанування святих ікон і на підставі Священного Писання і церковного передання вражали єретиків. При цьому вони приводили достовірну історію про святий рушник, на якому Христос Господь зобразив святий лик Свій і послав його Авгарію Едеському, який як тільки поклонився перед зображенням, отримав зцілення від хвороби; приводили на спомин також і переказ про ікону святих Апостолів Петра і Павла, яку святий Сильвестр, папа Римський, показав царю Костянтину; говорили і про ікону Христову, над якою поглумилися в Бериті юдеї, за що і були покарані; згадували, як про це свідчить святий Афанасій. Коли читали розповідь про цю ікону, всі святі отці плакали. Нарешті вони прокляли єресь іконоборців і утвердили шанування святих ікон; велика радість була по цьому випадку в святих церквах, які приймали з сердечним тріумфуванням утвердження іконошанування, і весь народ торжествував, проголошуючи благі побажання царям і пастирям. Так, великим піклуванням Святішого Патріарха Тарасія і увагою благочестивої цариці Ірини єресь іконоборців була переможена, і Церкві Христовій дарований мир.
Святий Тарасій мудро правив Церквою Божою, був заступником скривджених, помічником тих, що перебували в бідах. Так царський протоспафарій Іоан піддався за якусь провину ув’язненню і жорстоким тортурам; позбавившись вночі оков, він прибіг до храму і сховався в трапезні церковній, благаючи про милість і про позбавлення від смерті. Тоді святитель Божий Тарасій захистив його і не видав воїнам, що прийшли за ним, від цариці Ірини. Вони стали стерегти його при дверях того храму вдень і вночі, чекаючи того часу, коли він вийде. Бо вони думали, що він все-таки врешті-решт змушений буде вийти з церкви. Але святитель Божий, посилаючи йому їжу від своєї трапези, дав йому можливість не виходити з вівтаря церковного; коли ж йому необхідно було виходити з храму, він сам проводжав його, ховаючи його під своєю мантією, і потім знову повертав його з такими ж обережностями в церкву. Так діяв він довгий час і служив йому, як раб, не цураючись такої справи. І пас добрий пастир свою вівцю, захищаючи її від смерті; нарешті своєю архієрейською владою святий Тарасій сміливо поклав межу пошуку тих осіб, які хотіли убити людину, що знаходиться під його заступництвом: він заявив їм, що накладе на них відлучення від Церкви, якщо вони продовжуватимуть переслідувати ув’язненого. Так протоспафарій звільнився від суду і уникнув страти завдяки заступництву свого доброго пастиря святого Тарасія.
Тим часом цар Костянтин, досягнувши двадцятирічного віку, по наклепу злих своїх радників усунув від влади матір свою благочестиву царицю Ірину, яка мудро правила всією державою, і став правити одноосібно. При цьому, звільнившись від опіки матері, він вдався до надмірностей і став вести неблагопристойне життя. Він без жодного приводу зненавидів законну дружину свою царицю Марію і розпалився злочинною любов’ю до іншої, на ім’я Феодотія; з нею він став таємно жити і задумав зробити її своєю дружиною і царицею, а законну свою дружину — заслати. Прагнучи звинуватити Марію, він звів на неї помилковий наклеп, ніби вона хотіла погубити його за допомогою отрути. Цю брехню цар всім видавав за істину і всім розповідав про це. Царю повірили, і слух про намір цариці отруїти його поширився в народі. Звістка про це дійшла і до Святішого Патріарха Тарасія. Патріарх засмутився, зрозумівши підступність царя, бо він твердо був упевнений в невинності цариці Марії. Тому він став думати, як би напоумити Костянтина і розкрити йому його гріховність і неправду. В цей час до Святішого Патріарха прийшов один з улюблених царських вельмож і став йому передавати звістку про те, як цариця приготувала отруту для царя, — видаючи брехню за істину. В кінці розповіді він додав:
— Тепер тобі, святіший отче, належить поблагословити царя на новий шлюб з вірною дружиною.
Ці слова сильно засмутили святого Тарасія; він навіть розплакався і почав говорити так:
— Якщо цар дійсно замислив те, що ти говориш, якщо він насправді бажає відлучити від себе Марію, яка зв’язана з ним законом Божим і утворює з ним одну плоть,
то я не знаю, як перенесе він сором і ганьбу від лиця всіх людей? Приводить мене в подив і те, як може він після того бути прикладом цнотливості для своїх підданих, як може він порушувати всіх до стриманості? Невже він буде в змозі судити і страчувати за гріхи перелюбства, сам будучи затьмарений таким беззаконним жаданням? Допустимо, що все сказане тобою правда, але ж слід же слухати голосу Господнього: «Кожен, хто відпускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб» (Мф. 5, 32). Та і чи правда те, що цариця приготувала для царя смертоносну отруту? Адже в такому разі хіба міг бути у неї інший чоловік, більш доблесний і красивий, чим наш государ, який відрізняється своєю красою і квітучою молодістю? Ні, я ясно бачу, що вся ця брехня направлена тільки на те, щоб збезчестити чесний шлюб, осквернити неосквернене ложе і дати восторжествувати перелюбству. Така моя відповідь, і не лише моя особисто, але і всіх, подібних мені, пастирів і отців. Сповісти тим, хто послав тебе, що ми не віримо сказаному тобою, ми швидше готові перенести смерть і тяжкі муки, ніж дати благословення на таку беззаконну справу. Хай цар знає, що немає нашої згоди на його неправедний намір.
Почувши це, вельможа з скорботою залишив Патріарха і сповістив царю все, що він чув від блаженного Тарасія. На царя напав тоді роздум, і дивувався він такій твердості і безстрашним ревнощам Патріарха; він навіть став боятися, щоб святий Тарасій не перешкодив йому в досягненні його наміру. Тому він вирішив призвати до себе святого мужа і прийняти його з честю, сподіваючись своїми словами зм’якшити серце Патріарха і схилити його на свою сторону.
Святий Патріарх Тарасій прийшов до царя разом з чесним старцем Іоаном, який був на VII Вселенському Соборі намісником від Патріархів Антиохійського і Єрусалимського. Коли Костянтин і ті, що прийшли до нього, по звичаю, сіли, цар звернувся до Патріарха з наступною промовою:
— Через посланця я повідомив вже тобі, чесний отче, про те, що трапилося з нами. Я шанував і шаную тебе, як батька, тому нічого не хочу приховувати від тебе. Але мені здається необхідним самому особисто повідомити тебе про ту ворожнечу і про ті підступи, які мені готує моя дружина. Не від Бога вона дана мені; бо їй належало б бути моєю помічницею, а вона виявилася не помічницею мені, а злим моїм ворогом. Самий Закон велить мені розлучитися з нею, і цьому моєму наміру ніхто не зможе перешкодити. Адже її провина, її злий намір у всіх на очах. Тому вона повинна, за вироком суду, або зазнати страту, або ж бути пострижена в чернецтво. Бажаючи надати їй милосердя, я готовий обмежитися постриженням її в монастир; хай вона тужить і розкаюється до самої своєї смерті в своєму гріху. Адже вона захотіла
убити отрутою не просту людину, не чужого кого-небудь, а свого чоловіка, царя, грізного для ворогів. Якби вдався її мерзотний задум, то все царство було б охоплено неабияким замішанням і про злочин її промайнув би слух по всій землі.
При останніх словах цар дав знак слугам. Вони негайно принесли скляну посудину, де знаходилася якась каламутна рідина. Цар показував її Святішому Патріарху, кажучи, що це смертоносна отрута, якою цариця таємно хотіла позбавити його життя.
При цьому він додав:
— Чи треба ще доказ вини цариці, коли ми маємо в руках це знаряддя її злого наміру? Чи не ясно, чого вона гідна? Для чого ж тепер відкладати нам суд над нею? Ні, отче, швидше порадь їй прийняти на себе постриження, якщо хочеш бачити її в живих. Я не можу більш жити з нею в шлюбі, не можу дивитися на неї, не можу переносити її, бо завжди у мене перед очима цей смертоносний напый, який вона приготувала для мене.
Бачивши, що цар уражений нечистою похіттю, і розуміючи, що він несправедливо звинуватив невинну і цнотливу царицю для задоволення свого бажання, святіший Тарасій, не злякавшись, сказав йому:
— Царю, не обмовляй Закон, встановлений Самим Богом, не повставай з таємною підступністю проти істини, прикриваючись лукавою вигадкою і переступаючи і руйнуючи Заповіді Божі. Царю треба все робити явно, вільно, з чистою совістю; нічого не повинен він робити таємно і підступно проти Бога, що дарував йому вінець царський, переступаючи Божественні накази. Ясно для всіх, що цариця цілком невинна в тому, в чому її звинувачують, ніби вона задумувала убити царя. Бо хто може порівнятися з тобою по красі, кого б вона могла полюбити більш тебе, щоб здобути злу думку отруїти тебе? Хто більш тебе володіє владою і користується шаною, хто по своєму благородству і по багатству вище за тебе, поважного царственою владою і честю і що володіє великими багатствами, — кого б цариця могла вважати за кращого? Велика держава твоя, ти перевершуєш всіх своїм благородством, бо батько твій, дід і прадід займали царський престол; ти славишся у всіх кінцях землі, і неможливо перерахувати твоїх скарбів. Хто ж може бути кращим за тебе для твоєї цариці? Ні, царю, не може бути того, що говориш ти, це — брехня, вигадана для підірвання твоєї царської держави і на посміх народів. Ми не осмілюємося зруйнувати ваш законний подружній союз, оскільки боїмося суду Божого, і не можемо дати віру тим чуткам, якими прагнуть обмовити царську дружину. Ні, — ми не зробимо цього, хоча б нам довелося зазнати муки і страждання. Ми знаємо, що ти маєш гріховне жадання до якоїсь жінки і навіть хочеш поєднуватися з нею беззаконним шлюбом. Як можемо ми шанобливо відноситися до тебе, царю, коли бачимо, що ти явно порушуєш Заповіді Божі? Як можеш ти тоді входити у вівтар до Божественного престолу, щоб разом з нами причаститися Пречистих Христових Таїн? Свідчимо Самим Богом, що ми не можемо впустити тебе у вівтар для Божественного причастя, хоча ти і цар. Бо ще стародавнім ієреям було сказано: «Не давайте зневажати вівтаря мого».
Сказавши це, Святіший Патріарх замовк. Після нього багато перестерігав царя вищезгаданий старець Іоан. Але цар не хотів їх і слухати, а приходив в більший гнів і лють. Незадоволені були і всі оточуючі царя сановники і володарі. Один з них, патрицій по своєму походженню, хвалився навіть, що він своїми руками всадить меч у груди старця Іоана за те, що він говорить осоружне волі царській. Сповнений гніву, цар наказав їх обох — і Святішого Патріарха Тарасія, і чесного старця Іоана — с безчестям вигнати з царського палацу. І пішли від нього ці два мужі, вигнані правди ради, наслідуючи святого Іоана Хрестителя, який колись викрив беззаконний шлюб Ірода. Виходячи, вони обтрясли порох із своїх ніг і сказали:
— Ми не відповідаємо за ваше беззаконня.
Цар же вигнав з своїх палат законну царицю в жіночий монастир, насильно постригши її там, а сам відсвяткував шлюб з наложницею своєю Феодотою, яка була далекою родичкою йому по батькові. Цей беззаконний шлюб зробив без відома Патріарха іконом церковний, пресвітер Йосиф, який за своє зухвале діяння згодом був відлучений від Церкви. Святіший Патріарх всіляко прагнув розірвати цей шлюб перелюбства, але не міг, бо цар нахвалявся, що він знову влаштує єресь іконоборців, якщо йому заборонять цей шлюб. Тому святий Тарасій залишив царя перебувати в його беззаконні, щоб Церкву Христову не спіткало ще більше зло. Бо святий Патріарх завжди пам’ятав, що батько, дід і прадід цього царя були єретиками-іконоборцями, що побили багато християн за шанування святих ікон. Цар, гніваючись на Патріарха, всіляко гнобив його, але святитель все це терпляче переносив, дякуючи Господу і поступаючи згідно з своїм високим саном архіпастиря. Але через деякий час царя спіткала Божа кара. Мати його, благочестива цариця Ірина, вже давно бачила зле і беззаконне життя його; вона бачила, як син її зневажає Закон Божий і готовий влаштувати знову іконоборство. Більш люблячи Бога і Його правду, ніж свого власного сина, вона, порадившись з найголовнішими сановниками, повстала на сина свого, узяла його під варту і ув′язнила в тому палаці, де він народився і який був відомий під ім’ям Порфирієвого палацу. Потім вона наказала засліпити його, подібно тому як п’ять років тому він засліпив трьох братів свого батька: Микиту, Анфима і Євдоксія. Так цар, отримавши покарання за свої справи, помер від хвороби. А Ірина знову прийняла царський скіпетр і виправила все те, що прийшло в розлад в царювання її сина.
З того часу святий угодник Божий Тарасій перебував в мирі і тиші, ревно пасучи словесне своє стадо і управляючи Церквою, очищеною від єретиків. З самого дня свого висвячення, він щодня сам звершував Божественну Літургію і ніколи не залишав цього звичаю, хіба тільки по хворобі. Коли святий досяг похилого віку, він впав в недугу тілесну. Навіть відчуваючи наближення своєї кончини, Святіший Патріарх Тарасій не залишав свого звичаю, поки не став настільки слабкий, що вже не міг піднятися з одру. Лише тоді він перестав сам здійснювати Божественну Літургію.
При своїй кончині святий Тарасій боровся з нечистими духами і звитяжно вражав їх. Коли вони, досліджуючи життя його з самої юності, прагнули помилково приписати йому багато неправедних справ, він відповів їм:
— Я невинний в тому, про що ви говорите; ви помилково обмовляєте мене; немає у вас наді мною ніякої влади.
При цьому був описувач життя його Ігнатій, єпископ Нікейський, що був тоді ще дияконом. Нахилившись до хворого, Ігнатій чув ці слова святого. Коли вже святий Тарасій не міг володіти мовою, він рукою відганяв бісів і долав їх. При кінці дня, коли, по звичаю, співали Псалми Давидові і почали співати цей Псалом: «Прихили, Господи, вухо своє і вислухай мене, — бо я бідний та вбогий» (Пс. 85. 1), святий Тарасій мирно віддав Господу святу свою душу, при чому обличчя його посвітлішало. Цей святитель пас Церкву Божу 22 роки і помер за царювання імператора Никифора, зайнявшого престіл після Ірини. Цар, весь народ, вельможі, духовні і миряни, а особливо убогі, сироти і вдови, сильно тужили за ним. Бо до всіх він був милостивий, до всіх відносився, як добрий пастир, велелюбний батько і досвідчений наставник, кожному допомагав в бідах і нещастях.
Чесне тіло святого Тарасія похоронили у влаштованому ним же самим монастирі на Босфорі, і багато хто одержував зцілення від його гробу.
Така, наприклад, одна жінка, що страждала багато років кровотечею. Оскільки в той монастир був заборонений вхід жінкам, то вона увійшла до монастиря, одягнувшись в чоловічі ризи. З вірою вона торкнулася гробниці святішого Тарасія, узяла єлей з лампади, що висіла перед гробницею, — і відразу ж отримала зцілення від своєї недуги. Те ж робили і інші жінки, — і всі зцілялися від своїх недуг. Якийсь чоловік, що бачив одним тільки оком, одержав зцілення біля гробу святого, коли помазав своє око, що небачило, єлеєм з лампади. Один сухорукий, прийшовши з вірою, помазав єлеєм свою руку і одержав зцілення. Багато і інших недужих отримували зцілення по молитвах святого Тарасія; зцілялися від своєї недуги також і біснуваті.
Цей великий ревнитель Православ’я боровся проти єретиків-іконоборців не лише за життя, але навіть і після своєї кончини. При Леві Вірменині, царі Грецькому, іконоборча єресь знову здобула силу, внаслідок того, що сам цар протегував її. Святий Тарасій з’явився в сонному видінні Леву і з великим гнівом повелів якомусь воїну Михаїлу ударити мечем цього зловірного царя. Той ударив і пронизав царя. У страху і трепеті прокинувся Лев від такого сну і сильно дивувався. Думаючи, що в монастирі святого Тарасія знаходиться якийсь Михаїл, який замишляє зло на його життя, він послав туди дізнатися про цього Михаїла. Він не знав, що цей Михаїл був при ньому, — це був воєвода на прізвисько Валвос або Травлій, який потім уразив царя мечем в самий день Різдва Христового. Так загинув цей злочестивий цар, будучи переможений молитвами святого Тарасія, що утверджує віру в Пресвяту Трійцю. Амінь.


Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑