Зшестя Господнє в ад
травня 2, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Статті

image001 Зшестя Господнє в адПринципово важливою і значущою деталлю сотеріологічного аспекту Воскресіння Христового є факт Зішестя Христа в пекло. Ця подія в літургійній практиці Православної Церкви відмічена особливим шануванням Великої Суботи. У синаксарі цього дня читаємо: «у Святу і Велику Суботу боготілесне погребіння Господа Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа і в пекло зішестя святкуємо, ним же від тління наш рід покликаний був, до вічного життя перейшов… ». Апостол Петро ясно говорить: «Тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, будучи умертвленний тілом, але оживши Духом, яким Він і духам, що перебували в темниці, зійшовши проповідував» (1Петр.3:18-19).

Це не тільки предпраздненство або переддень спасіння. Це вже день самого спасіння. Адже Зішестя в пекло – вже воскресіння мертвих. В результаті Своєї смерті Христос з’єднується із померлими. Пекло – житло пітьми і смертної тіні; місце безумної туги, заслуженого покарання, похмурий «шеол», місце безвихідного безтілесного стану, якого ледь торкалось тьмяне проміння Сонця Правди, Яке ще туди не увійшло, промінням надій. Але це і не зовсім «місце», а духовний стан – «темниця духів» (1Пет.3:19). Саме в цю темницю, в це пекло, сходить Господь і Спаситель. У пітьмі блідої смерті зажевріло невгасиме світло Життя – Божественного Життя. Зішестя в пекло – явлення Життя серед відчаю, це торжество над смертю, воно вже є Воскресіння, як це і засвідчено в Православній канонічній Візантійській іконографії. Необхідно відзначити, і це дуже важливо для розуміння сотеріологічного аспекту Воскресіння Христового, що в Православній іконографії немає ікони Воскресіння Христового! Знайоме всім нам зображення Христа, в білосніжних ризах що виходить з гробу зі знаменом в руці (причому камінь відвалений, а Господь воскрес із «запечатаного гробу»), – це пізніша католицька версія, що лише в післяпетрівский час з’явилася в наших храмах. Традиційна Православна ікона не зображає моменту Воскресіння Христа – він нікому невідомий. У візантійській іконографії, починаючи з кінця VII століття, Воскресіння Христове змальовується саме під зображенням Зішестя Христа в пекло, з якого Господь виводить Адама і інших з ним. Мається на увазі при цьому саме розірвання уз смерті, тобто суть перемоги Воскресіння. Ця іконографічна композиція розвинулася під прямим впливом літургійних текстів і являє як би їх перекладення у риси і фарби .

Христос на іконі «Зішестя в пекло» тримає за руки Адама і Єву. Він тільки готується вивести їх з місця скорботи. Підйом ще не почався. Але тільки що закінчився спуск, одяг Христа ще розвівається. Перед нами – точка граничного сходження Христа, від неї шлях піде угору, від пекла – в Небо. Христос увірвався в пекло, і скрушені Ним брами пекла, розламані, лежать під Його ногами. У той момент, коли сили смерті вже зраділи, що їм вдалося перемогти Христа (вони ще не розгадали таємницю Сина Божого, Який став Людиною, але вважали Його просто праведником, святим, пророком, і вважали, що, як і будь-який син Старого Адама, Христос підвладний смерті), передчуваючи зустріч з черговою людською душею в пеклі, вони зустрілися з силою Самого Бога! І ця сила Божа сокрушила брами пекла. Преподобний Максим Сповідник порівнює Христа із «отрутою» для пекла: «Плоть (Христа), раніше захоплена в полон смерті, захопила того, що захопив її, природною смертю своєю зруйнувала його (пекла) життя і стала для нього отрутою, щоб воно (пекло) вивергнуло всіх, кого було в силах пожерти, як той, що має владу смерті (Євр.2:14)» . Пекло не змогло більше утримувати в собі душ тих праведників, що сподівалися на Спасителя, які були поглинуті ним раніше. «Ніхто ж нехай не боїться смерті, бо нас звільнила Спасова смерть. Той, Хто був втриманий смертю, загасив її. Той, Хто зійшов в пекло, полонив пекло. Того, хто скуштував Його плоть, Він засмутив. Пекло засмутилося, зустрівши Тебе внизу. Засмутилося, бо скасувалося. Засмутилося, бо було зганьблене. Засмутилося, бо убилося. Приймало тіло – і Богу залучилося. Приймало землю – і зустріло Небо. Приймало те, що бачило – і впало у те, що незримо. Де твоє, смерте, жало? Де твоя, пекло, перемога?!» – вигукує у своєму Пасхальному слові святитель Іоанн Златоуст .

Ми бачимо, який нерозлучний зв’язок Святі Отці бачать між подією Великої Суботи, Зішестям в пекло Христа, і самим Воскресінням Христовим. Все це відображено в іконографії. І тому вся суть іконографії Воскресіння пов’язана не з бажанням показати момент виходу Воскреслого Господа з гробу (чого ніхто не знає, і це принципово не важливо для нашого спасіння), а саме пов’язана з необхідністю показати, що Христос – не лише Воскреслий, але і Воскрешає померлих! Традиційна Православна іконографія говорить нам про те, навіщо Бог прийшов на землю і прийняв смерть. А саме, Він прийшов для того, щоб Життя, у якому живе Бог, виявилося віднині (після Його Воскресіння – авт.) доступне людям», по слову отця Андрія Кураєва. Весь цей суттєвий зміст сотеріологічного аспекту Воскресіння Христового загублений в католицьких версіях зображення Воскреслого Господа.
Слово «Великдень» означає «перехід», тобто стрімке позбавлення. У цьому сенсі Господь здійснює стрімке визволення людства (вже всього людства, а не тільки єврейського народу) від рабства (вже не єгипетському фараону, але самій смерті і гріху)! Тому головний сенс іконографії Воскресіння – сотеріологічний. «Вірне слово: коли ми з Ним померли, то з Ним і оживемо», – говорить апостол Павло (2Тим.2:11).
Воскресіння Христа – це перемога, дарована нам. Тому іконописець, завдання якого полягає в тому, щоб передати пасхальний досвід Церкви, не може просто представити саму сцену виходу Спасителя з гробу. Іконописцю необхідно пов’язати Воскресіння Христа зі спасінням людей. Тому Пасхальна тематика і знаходить своє вираження в зображенні Зішестя в пекло. Розіп’ятий у п’ятницю і воскреслий в неділю, Христос у суботу сходить в пекло (Еф.4:8-9; Діян.2:31), щоб вивести звідти людей, звільнити полонених. Господь сходить в пекло як Переможець, як Начальник Життя. Сходить в силі і в славі, не в приниженні, хоч і через приниження, через смерть. Але і смерть Він, як було вказано вище, прийняв волею і владою. Про це Сам Спаситель сказав: «Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її; ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її; маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її» (Ін.10:17-18).

Тому, по слову святителя Афанасія Великого, «для всіх стало явно, що тіло померло не по немочі єства Слова, що вселилося, але для знищення в ньому смерті силою Спасителя» . У пекло Господь сходить благовіствувати зв’язаним у ньому душам (1Петр.3:19). «Але не це тільки зробив Христос, – говорить преподобний Симеон Новий Богослов (†1021), – але зійшов у пекло, звільнив від вічних уз і оживотворив душі святих, які там були, але тіл їх не воскресив тоді ж, а залишив їх в гробах до загального Воскресіння всіх» . Інакше сказати, зішестя в пекло є Воскресінням «всеродного Адама». Тому і «стогне пекло внизу» і «засмучується». Своїм зішестям Христос крушить і стирає «окови вічні», і воскрешає цим весь занепалий рід людський. Скасовує саму смерть: «смерті держава разрушися і диавола прелесть упразднися» (Пасхальна Вечірня «Господи, воззвах.»). У цьому – торжество Воскресіння .

Отже, ми бачимо, що в смерті Спасителя відкрилася неможливість смерті для Нього. «Смерті було неможливо втримати Його» (Діян.2:24). Пояснюючи ці слова, святитель Іоан Златоуст помічає: «Христос Сам і дозволив смерті утримати Себе, і. сама смерть, тримаючи Його, мучилася як би хворобами народження і важко страждала. І Він воскрес так, щоб більше вже не помирати» . «Храм же Свій – тіло не надовго залишив у такому стані, але, показавши тільки мертвим від доторку до нього смерті, негайно і воскресив на третій же день, підносячи з Собою і знамення перемоги над смертю, тобто нетління, що явило в тілі, і непричетність стражданню. Міг би Він і в саму хвилину смерті спорудити тіло і показати його знову живим», – так говорить святитель Афанасій Великий, стараючись, показати переможний і воскресний сенс Христової смерті .

Господь Ісус Христос є вічне Життя (Ін.11:25), і тому самим фактом Своєї смерті Він руйнує смерть. Саме Його зішестя в область смерті є явленням Життя. Своїм пришестям в пекло Він оживотворяє саму смерть. І Воскресінням Христовим викривається вся неміч смерті. Вона вже не має тієї влади над людиною, яку мала до пришестя Христа. “Бо нині, вже не як засуджені вмирали, але, як такі, що мають повстати, чекаємо загального всіх Воскресіння, яке в час свій явить Бог, Який вчинив його і дарував”, – говорить святитель Афанасій Великий .

У смерті Господа відкрилося для всього людства, що пречисте тіло Його не підвладне тлінню, що воно вільне від тієї мертвоти, в яку вдягалася первозданна людська природа через непослух і гріх. У «першому Адамі» можливість смерті через порушення заповіді для всього роду людського розкрилася у смерті. В «Останньому Адамі» можливість безсмертя через чистоту і слухняність здійснилася у нетлінні, в неможливості вмирання. І тому психофізичний склад людського єства в Христі виявляється стійким і непорушним. Розплочення душі Його не перетворюється на розрив. Тому Його смерть, при всій її дійсності, при всій дійсності смертного разплочення і розлучення душі і тіла, являється швидше сном: «плотію заснувши, як мертвий» (екзапостиларій Великодня). Преподобний Іоан Дамаскін говорить про це: «Тоді людська смерть явилася сном » (Стихира самогласна Дамаскінова. гл.1., в тому послідуванні над померлим ієреєм). У таємничі три дні смерті нетлінне тіло Господа перетворюється в тіло слави, вдягається силою і світлом. До смерті Господа у всій повноті відносяться даний Ним Самим образ пшеничного зерна: «Якщо пшеничне зерно, впавши в землю, не помре, то залишиться одне; а якщо помре, то принесе багато плоду» (Ін.12:24). І через Його смерть відкривається Слава Божа: «І прославив і ще прославлю» (ст.28). У власному тілі Втіленого Слова терміни смерті і Воскресіння скорочуються. Для Боголюдини це здійснюється в триденний термін. І Господь повстає з мертвих, як Жених виходить з гробу! Це здійснюється силою Божою, як силою Божою здійсниться в останній день і Загальне Воскресіння мертвих. Життя вічне явлене в занепалому єстві людському!

прот. Петро Біляшевич

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑