Що може молитва? Нічого… Якщо це пусті, завчені, сухі, мертві слова. Синтезатор ніколи не замінить пристрасті фортепіано, ніжності флейти, чуттєвості скрипки. Духовно мертві серця не можуть спілкуватись із Богом, духовно мертві уста не можуть прославляти Бога, духовно мертві душі не мають віри, співчуття, любові… Україна – держава віруючих людей. Українці живі, щирі, душевні, духовні. Але навіть найкращий квітник може зарости бур’яном, найкращі паростки нищить мороз, найкращі плоди псують шкідники. Українці поснули, заколисані турботами про хліб насущний, вони не мали часу підняти вгору очі, щоб подивитись, як за ними сумує Бог, вони не бачили крапель Його сліз, не чули Його слів. І молитва їх стала сухою, мертвою, її шепіт, ледь-ледь піднявшись над густим туманом зневіри, падав униз, під ноги князів і князьків… Не долітала молитва до Бога. І Бог плакав…
Сьогодні плачемо ми… Плачемо перед Тобою, Боже, бо забули Тебе. Плачемо перед Тобою, Боже, бо кров наших братів і сестер вкрила благословенні землі України. Плачемо, бо згадали, що маємо Батька в Небі і впали у Твої обійми, благаючи прощення! Тепер наша молитва – це оркестр живих звуків! Наша молитва не шепоче, не скиглить, не тріпоче обрізаними крильми. Наша молитва пливе. Ні! Вона лине до Твого Престолу. Вона жива, вона зрошена слізьми матерів і дітей, окроплена кров’ю мучеників. Вона – крик героїв Твоєї, Боже, землі!
Прорвавшись через товщу байдужості, вона розтопила лід ненависті, злоби і несправедливості, вона розвіяла за вітром твоєї благодаті залишки невпевненості і страху. Де Бог, там немає страху, а Бог там, де щира молитва.
Ми сьогодні плачемо, Боже. Ми скорбимо за тими, хто віддав своє життя, щоб у щасливій країні жили усі: ті, хто люблять свій народ і свою Вітчизну, і ті, хто борються супроти неї. Вони віддали своє життя за майданівців і за “тітушок”, за борців і за пасивних споглядачів, за партійних і безпартійних, за українців, поляків, росіян, євреїв, вірмен – за усіх, хто продовжує жити в тій Україні, яку здобули вони – герої нашого часу. Немає більшої любові за ту, коли хтось душу свою віддасть за друзів своїх. Вони віддали свої душі, щоб і вороги жили щасливо. Ось справжні ЛЮДИ!
Львівська академія сьогодні молилась за їх безсмертні душі разом зі священиками різних конфесій на Львівському Майдані. Ми молились за них і до них. Бо чи є у когось сумнів, що вони у Твоїх обіймах, Боже? Чи є у когось сумнів, що їх любов до нас невичерпним потоком ллється до Твого підніжжя. Ми молились і плакали, Боже. І бачили як наші сльози не падали на землю, бо у Тебе не зникає жодна сльоза. Чи достойні ми їх жертви? Не знаємо. Знаємо, що у серцях наших не згасне полум’я любові до них і в поколіннях щасливих нащадків не згладне пам’ять, вічна пам’ять!
свящ. Назарій Лозинський
