Коли ми уважно читаємо Святе Письмо Нового завіту, особливо апостольські послання, то в одному із послань апостола Павла, а саме у посланні до Колосян ми знайдемо напоумлення християнам про те, що вони повинні умертвити в собі всякий гріх, гнів лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова. Апостол повчає: «Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та одягнулися в нову…» (Кол.3.9-10).
Господь наш Ісус Христос сповістив нам вчення істини. «Я є дорога і правда, і життя» – говорив Він про себе (Ін.14.6). Істина в Ісусі (Еф.4.21), в Його вченні, в Його словах така основна думка ще й інших апостолів котрі вчили про Христа, Спасителя нашого. Звідки ж неправда, котру ми так часто зустрічаємо в житті?
Неправда йде від ворога людського роду диявола, котрий за словами Священного Писання спочатку згрішив (1Ін.3.8). Про нього Господь наш говорить: «Він був людиновбивця від початку, і не встояв у правді, бо немає в ньому правди. Коли він говорить неправду, говорить від себе, бо він неправдомовець і батько неправди» (Ін.8.44).
Неправдомовець і батько неправди! – так гнівно сказав Господь про диявола. І кожен з нас повинен зрозуміти, що в ту хвилину, коли ми говоримо неправду ми служимо ворогу людського роду та із названих синів Божих стаємо синами того, хто є отець неправди. Господь Ісус Христос завжди вчив нас говорити тільки правду. «Нехай ваше слово буде так, так; ні, ні, а що більше того це від лукавого» – говорив Він у своїй Нагірній проповіді (Мф.5.37). Все Євангліє проникнуте вчення про істину. Істина, правдивість – це не тільки форма спілкування між людьми. Істина – це вже служіння Богу, Котрому потрібно поклонятися в дусі та істині (Ін.4.23).
Не тільки євангліє, але й все Священне Писання проникнуте вченням про істину, вченням про правду. В книгах Старого Завіту сказано: «Правди, правди шукай, щоб ти був живий» (Втор.16.20). «Не вимовляй неправдивого свідчення на ближнього твого – говорить дев’ята заповідь Божа, сповіщена через пророка Мойсея (Вих.20.16).
Багато свідчень, що вкривають неправду ми знаходимо в Псалтирі – книзі яка особливо близька серцю віруючої людини. «Знищить Господь уста облесливі та язика чванькуватого», – говорить боговдохновенний Давид (Пс.11.4). «Визволь душу мою від уст неправдивих, і від язика зрадливого» – взиває Псалмопівець, і звертаючись до неправдомовця запитує: «Що тобі дасть, або що тобі додасть язик зрадливий» (Пс.119.3). І ми з вами із життєвого досвіду знаємо, що дійсно все нажите людьми обманом і неправдою ніколи не йшло їм на користь.
Багато мудрих слів про велич правди і згубність неправди ми знаходимо в книзі Притч: «Уста правдиві стоятимуть вічно, а брехливий язик лиш на хвилю. Огида у Господа уста брехливі, а чинячі правду – Йому благовгодні» (Притч12.19, 22) – говорить премудрий Соломон. «Людина лукавого серця не знайде добра, хто ж лукавить своїм язиком впаде у зло» – попереджає він тих, хто може піддатися спокусі досягати особистої вигоди при допомозі неправди (Притч17.20).
Можна привести багато висловів із книг Святого Письма про силу правди і яку шкоду приносить неправда. Але приведемо ще ось такі слова із Святого Письма з книги Премудрості Ісуса сина Сираха: «Злий недостаток в людині – неправда; в устах невігласа вона є завжди. Краще злодій ніж той хто постійно говорить неправду; але вони обоє успадкують погибель. Поведінка людини котра говорить неправду – є безчесною і ганьба їй завжди з нею» (Сир.20.24-26).
Святі Отці викривають і критикують у своїх творах неправду. Наприклад преподобний авва Дорофей стверджує: «Людина котра говорить неправду, не проста, але двулика, бо вона інакша в середині та інакша зовні і життя її подвійне та лукаве». Святі Отці викривають не тільки грубу неправду, але й облесливість, котра являє собою витончений вид неправди. «Неправдомовець це губитель добродійств» – говорить преподобний Іоан Ліствічник.
Із власного життєвого досвіду знаємо, скільки горя приносить людям неправда. Вона спотворює наш духовний стан. Вона вже сама по собі, навіть незалежно від принесених нею тяжких наслідків, свідчить про поганий характер людини, її легкодушність, підступність, вихваляння, лицемірство. Людина котра говорить неправду, як стверджував преподобний авва Дорофей, є дволикою. Неправдомовство приводить до багатьох гріхів: клятвовідступництва, обмовляння, віроломства. Неправда нищить людей, поселяє ворожнечу між товаришами, розриває родинні союзи, розриває шлюби, в церковному житті тягне за собою розділення, розколи. Через неправду втрачається дружба і любов, виникають непорозуміння, сварки, ворожнечі, звершуються злочини, вбивства, примножується злоба.
Неправда робить людей нещасливими. Щасливі тільки ті хто живе по совісті. Це особливо ясно видно на прикладі дітей. Тільки діти завжди щасливі, безтурботні, довірливі. Але коли якась людина навчить їх говорити неправду, тоді докорінно змінюється їх духовний образ. Перша неправда завжди переживається боляче. Той хто привик завжди говорити неправду не відчуває докорів сумління, але завжди живе у страху, що неправду викриють.
Господь наш в своєму справедливому суді віддасть кожному по ділах його. Не може залишитися без покарання і неправда, бо за словами Господа, все що ми робимо один одному, гарне чи погане, робимо Йому самому. Коли ми обманюємо свого ближнього ми тим самим ніби обманюємо самого Господа. І вже в земному житті людина отримує покарання за сказану неправду. Перш за все неправда пагубна для нас самих, так як вона приводить до зниження нашого морального стану, приводить до дволикості. Неправдомовця не поважають, йому не вірять навіть тоді, коли він говорить правду.
Деколи покарання за неправду буває дуже тяжким. Про святого Епіфанія розказують, що одного разу він був обманутий двома чоловіками. Один з них притворився мертвим, а другий плакав і просив допомоги для захоронення нібито бідного померлого товариша. Святий Епіфаній дав грошей, але коли той що отримав гроші сказав до того, що притворився померлим: «Вставай, сьогодні повеселимося!» то зі страхом побачив, що товариш його дійсно мертвий.
Святе Письмо приводить нам ряд переконливих доказів, коли неправда, через корисливі наміри приводила до тяжких наслідків. Так наприклад слуга пророка Єлисея – Гієзій, дізнавшись, що пророк оздоровив багатого Неємана із Сирії від тяжкого захворювання проказою і не взяв від нього ніякого подарунку захоплений сріблолюбством, таємно від пророка Єлисея, наздогнав оздоровленого Неємана і сказавши йому неправду, отримав від нього гроші, нібито з волі пророка. Дізнавшись про це Єлисей покарав свого неправдомовного слугу, тим що проказа від Неємана перйшла на неправдомовного Гієзія (4Цар. 5 глава).
В Діях Апостолів розповідається, як чоловік і жінка – Ананія і Сапфіра, сказали неправду апостолам із за корисливого розрахунку зразу ж померли (Дії5.1-10).
Християни повинні бути вірними заповіді Господа і завжди прагнути до істини уникаючи неправди. І ми повинні старатися йти прямим шляхом, бути завжди правдивими, бути завжди у згоді із своєю совістю. Ми повинні прислухатися до голосу свого серця і не забруднювати його ядом неправди, бо тільки чисті серцем Бога побачать (Мф.5.8). Господь створив нас, дав нам прекрасний дар – дар мови. Він дав нам розум і здатність висловлювати думки і почуття словами. Ця здатність дана нам для того, щоб славити Бога і спілкуватися з людьми в правді та істині. Ми не можемо зловживати цим даром та використовувати цей дар проти того чого хоче від нас Господь.
«Не говоріть один одному неправди» – пише апостол Павло у посланні до Колосян (Кол.3.9). Цей заклик звучить і до сьогоднішнього дня у Церкві Христовій, бо він відносився не тільки до древніх християн, а даний навіки і всім нам, бо ми знаходимося в тій же Церкві, котра існує від древності і котра, за словами того ж апостола є стовп і утвердження істини (1Тим.3.15).
Зберігаймо заповідь апостола Павла поспішати за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю (1Тим.6.11) і позбавившись старої людини одягнімося в нову, котра відновлюється в пізнанні за образом створившого нас Господа йому ж слава на віки віків.
свящ. Іван Голуб