Проповідь на сиропусну неділю
березня 3, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Проповіді, Статті

ikona20101 Проповідь на сиропусну неділюВ неділю, останню перед Великим постом, Христос Спаситель навчає нас, як треба постити: «Коли постите, – каже Він, – не будьте, як ті лицеміри, що видають себе сумними, щоб люди бачили, що вони постять; ти ж, коли постиш, роби це так, щоб видно було тебе не людям, як ти постиш, а Отцеві Твоєму Небесному» (Мф.6,17). Отже, між чеснотами християнського життя мусить бути й піст. А бувають такі тяжкі пригоди в боротьбі зі злом життя, коли піст і молитва, як каже Христос, це єдиний засіб перемогти в цій боротьбі (Мк.9,29).
Що ж таке є піст? Піст взагалі е отримання, є достоїнство людини володіти собою, перемагати зло в собі самому, перемагати свої недобрі звички та пристрасті. Піст є обмеження нижчих потреб тіла, щоб віддавати більше уваги вищим прагненням душі людської. Піст взагалі є високий, відданий Богові настрій душі й рішуче одмежування від усього того, що може цей настрій принизити чи зіпсувати спокусами життя та заходами князя світу цього – диявола. В такому високому розумінні, піст дійсно мусить бути необхідним чинником найкращого виховання душі людської, і тому піст завжди сполучається з молитвою.
Посту, як високого морального стану людини, в якій вищі прагнення переважають нижчі, навчає нас Христос і своїм сорокоденним постом в пустині після хрещення, на спомин якого і ми ось вступаємо в піст св. Чотиридесятниці. Коли Христос постив в пустині, Він 40 день нічого не їв. Коли ж Він на останку почув в собі потребу в їжі, то сатана підступив до нього зі своїми спокусами і сказав: “Коли Ти Син Божий, скажи цим камінням в пустині, і вони стануть хлібами!.” На це Христос сказав: “Не самим тільки хлібом житиме людина, а всяким словом, що виходить з уст Божих” (Мф. 4,4), і відмовився від їжі-задоволення тіла, а щоб живити себе словом Божим.
За цим прикладом Христа і багато Його щирих послідовників відходили в пустиню для молитовного єднання з Ним і там перебували в дивному пості. От і неділя перед Великим постом називається «Прощення», між іншими, і через те, що монахи-пустельники, що жили звичайно разом, ввечері цієї неділі, востаннє перед Великим постом, сходились і прощались поміж собою, і зараз розходились по пустині до Великодня, щоб на самоті в суворому пості і молитві провести, за прикладом Христа, цю Чотиридесятницю перед Великоднем. Тому, прощаючись, вони вже втішали себе великодніми співами.
Були деякі між ними, що на протязі всього посту нічого не їли; деякі брали з собою проскурку і половину її ще приносили назад; останні приймали їжу лише раз на тиждень,- і те, що могли знайти в пустелі… Нас тепер можуть лише дивувати ці великі подвиги посту. Але чим їх можна пояснити? Тим лише, що ці пустельники так захоплені були своїм внутрішнім душевним життям в єднанні з Богом, так увесь час горіли духом в молитві, що зовсім забували про своє тіло, про його потреби. Навіть, коли тіло нагадувало про себе, вони рішуче відкидали ці нагадування, як спокуси сатани. Вони дійсно жили не хлібом, а Божим словом і молитвою. І цей піст дивно пітримував і їх тіло… Майже всі вони жили дуже довго, багато з них проживало до 100 років і більше.
Але в цих великих християнах ми повинні дивуватися перш за все не їх дивному посту, а їх високому душевному настроєві, силі і висоті їх молитви, повноті їх внутрішнього життя в єднанні а Богом, що своє тіло з його потребами цілком підкорили вимогам свого духовного життя. Отже, перша основа християнського посту – це цілковите захоплення своїм духовним життям, повна відданість Богові. Ой, коли б у нас була хоч маленька частина того високого душевного настрою, що так сяяв в угодниках Божих, тоді б не треба нам було переконувати себе в необхідності посту для побожного життя, тоді ми й самі це живо почували б.
Другою причиною, яка викликає в людини потребу посту, це є сум душевний, почуття жалю, втрати, і про це Христос нам сказав. Коли одного разу Христос вечеряв з учениками у митаря Матвія, то фарисеї запитали учеників: “Чому ми постимо, а ви не постите?” “Христос відповів за учеників: “Не можуть весільні постити, коли з ними жених; прийдуть дні, коли візьмуть від них Жениха, тоді й поститимуть” (Мф. 9, 14 -15). Тут Христос розумів себе самого, як найбільшу утіху для людей, що почувають себе близькими до Нього. Але, як часто в кожного християнина бувають часи, коли турботи світу цього, спокуси відбирають від нього Христа.
Отже, почуття гріховности, почуття втрати чистоти совісти, почуття жалю за недобре життя, за образу Христа своїм життям – все це у щирого християнина теж викликає потребу посту, як І всякий великий сум і туга примушують людину забувати за їжу та інші потреби тіла. Правда, тут може бути й нещирий жаль, а лицемірство, бажання показати свій жаль лише перед людьми. За це й докоряє Христос фарисеям, що під час посту вони показують себе сумними, щоб люди їх бачили. Християнин же повинен свій піст, з почуття жалю за свої гріхи, провадити так, щоб його бачив Бог, а не люди. Як багато в житті кожного з нас є такого, що віддаляє від нас Христа, що повинно викликати в нас великим жаль і сум, приводити нас до каяття. Отже, піст і молитва – це найкращі провідники наші до каяття, це, так сказати, психологічна підстава посту…
Нарешті, причини посту і часи його мають у нас, християн, історичну підставу. Ми постимо, згадуючи сумні дні в житті Христа, Божої Матері та апостолів, а також, щоб підготувати себе до Великодніх свят. Так, піст Великий е спогад 40 – денного посту Христа в пустині та Його страждань, а також підготовка до свята Великодня. Так само в середу та п’ятницю ми постимо на спогад страждань Христа, коли «забрали від вас Жениха». З цими історичними спогадами св. Церква закликає нас з’єднати і свої душевні переживання каяття за гріхи і прагнення до єднання з Богом, і, таким чином, встановила на протязі року певні часи посту для своїх дітей.
А для полегшення посту душевного Церква встановляє і окрему пісну їжу. На жаль, християни всю суть посту звели лише до цієї пісної їжі: витримати піст у багатьох – це значить не їсти масного. Це є явне перекручення важливости посту, поставлення другорядного – їжі, на першому місці, на місце душевних чеснот та почувань, поставлення зовнішнього замість внутрішнього, засобу замість мети. Бо й Христос сказав: “Ніщо зі сторони не входить в людину, що могло б його сквернити, а що виходить з нього (Мф.7,15), – лихі думки, слова та вчинки сквернять чоловіка”. І ап. Павло каже: «Царство Боже не є їжа або пиття, а почуття душі- правда, мир і радість у Св. Дусі» (Рим.14.17). Цього навчає нас і Церква своїми постовими співами. Справжній піст, каже вона, це є ухилення від усього злого, стримання язика, зречення гніву, усунення всяких похотінь, наклепів, брехні, пересудів, кривої присяги, зменшення їх. Оце є піст справжній і Богові приємний, а не стримання лише від їжі (Стих. пок. І тиж. веч.).
Безумовно, і тілесний піст – рід їжі, – має своє значення, як засіб виховання душі, але без відповідного душевного настрою він є лише пуста форма і морального значення не має. То значить, нам треба вже тілесні пости відкинути? Так, але лише в тому разі, коли ми вже духовно доросли, коли всякі виховуючі засоби церкви для нас уже непотрібні, коли ми стали вже тим й праведниками, про яких каже апостол: «Не для праведників закон положено» (І Тим. 1, 9). Ап. Павло до Коринтян говорив: «Я ще годую вас молоком, а не твердою стравою, бо ви ще не духовні, а тілесні; ви ще малолітки, а не дорослі» (І Кор. З, 1 – 2). Отже, і піст тілесний – це є те молоко, що ним церква нас годує, поки ми ще не можемо споживати твердої їжі, не можемо піднестись своєю свідомістю до справжнього духовного посту. Чи може ми вже доросли? Чи ж ми можемо про себе сказати, що ніщо не чисте вже не виходить від нашого серця, з наших уст? Коли можемо, то й те, що в уста входить, не може нас сквернити. Коли ж ні, то ще зостанемось на вихованні церковному, залишимось на молоці духовному й на тілесному пості. Бо, коли б ми духовно стали дорослими, ми вже й самі не рвались би до м’яса та всяких розкошів та товщу в їжі; це нас уже не приваблювало б, а навіть навпаки, цим ми гидували б, а рослини та вода, те що тепер називається пісним, було б для нас найприємніше.
Вітаю вас з Великим постом і бажаю, щоб ви ним очистили душу і тіло, і з чистою совістю зустріли Світле Христове Воскресіння. Амінь!

Митрополит Василій (Липківський)

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑