Возлюблені в Господі брати і сестри! В ці святі хвилини, згадуючи покладення до гробу Пречистого Тіла Спасителя і Відкупителя світу, Господа нашого Ісуса Христа ми з трепетом і благоволінням схиляємо в молитві свої коліна коло Святої Плащаниці – образу Господнього.
Не у відчаї та незнанні, через котрі так мучительно страждали праведні Йосиф та Никодим і святі жінки мироносиці, стоїмо ми коло Святої Плащаниці. Якщо вони разом з Божественним страждальцем хоронили і всю свою надію на Нього, то ми знаємо, що Господь воскресне з великою славою! Ми підходимо до Святої Плащаниці з гірким усвідомленням людської непостійності та двоєдушності, котрі й привели до Голгофи: люди без страху розіп’яли свого Спасителя і Господа, помилувавши розбійника Вараву.
Зараз ми особливо глибоко відчуваємо неосяжну силу Божественної любові до людського роду, дії котрої в Промислі Божому так часто розуміються людиною погано, і вона часто тільки противиться її спасительній дії, або часто і кривдить її.
Мучительно боляче і страшно усвідомлювати до якого омертвіння може довести гріх людські почуття, до якої жорстокої безвідповідальності доводить людську волю гріх: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф.27.25), – проклинають себе і своїх потомків учасники страшної Голгофської трагедії, лише б скоріше побачити свою Жертву на Хресті. За що, чому? – щоб ніхто не смів турбувати їх совість, не нагадував про гріх з котрим вони так зжилися. І коли на перекір всій цій жорстокості лунають з хреста слова незлобивого Божественного Страждальця: «Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк.23.34), – стає до болі страшно і соромно підняти очі на увінчаного терновим вінцем, розп’ятого на хресті Спасителя і Відкупителя світу, так беззавітно і до кінця люблячого і бажаючого спасти загибаючу у гріху людину, ціною Своєї Хресної смерті утвердити Воскресіння живих і мертвих. Так любити може тільки Бог. Але в закоренілих у гріху серцях немає відповіді, немає співчуття: «Якщо ти Син Божий зійди з хреста» (Мф.27.40) – чуються насмішки безумного натовпу. «Отче!… за них Я посвячую Себе, щоби й вони були освячені істиною» (Ін.17.19) – відкриває Господь свою невимірну любов, благодаттю цією людина не тільки отримує прощення своїх гріхів, але й усиновляється Небесному Отцю – звершується неосяжне обожествлення, здобуте жертовною Кров’ю Агнця. Ось дорогі брати і сестри непрохідна безодня між нашою волею і волею Божою, для подолання котрої Любов безконечна – Спаситель світу сьогодні покладається в гріб.
Вдивляючись в лик Спасителя світу, що лежить у гробі, – свідоцтво страшної зневаги Божественної любові людиною – невільно здригаєшся від усвідомлення, що й ми тим чи іншим гріховним вчинком без жалю наносимо люблячому нас Господу нові рани і цим не раз зневажили священні обітниці, котрі давали при Святому Хрещенні, в Таїнстві Покаяння жорстоко зрадили Його Божественну любов, не з примусу чи насильства, але по своїй добрій волі.
Що можна сказати, чи відповісти в своє оправдання, коли оправдання здається немає. «Якщо б Я не прийшов і не говорив їм, то немали би гріха; а тепер же не мають виправдання в гріхах своїх» (Ін.15.22). Але коло Гробу Спасителя серце наповнюється священною надією, бо є Його невичерпна Божественна любов, котра розбійника, що розкаявся, в одну хвилину обдарувала вічним блаженством: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк.23.43). Ця любов через ангела сповістила жінкам мироносицям про перемогу над смертю поспішає покликати Петра (Мк.16.7), щоб вилікувати його душевні страждання в перші години преславного Воскресіння.
Пізнавши благодатну силу, красоту і насолоду Божественної любові, афонський подвижник – старець Силуан вказує нам н неї як на священну надію спасіння: «Багато думають: я нагрішив: вбивав, грабував, насилував, наговорював, вів аморальне життя і багато чого іншого робив, і від сорому не йдуть до святої тайни Покаяння. Але вони забувають, що всі гріхи перед Богом – це капля в морі. О браття і сестри мої всієї землі покаймося поки є ще час».
Сьогодні дорогі брати і сестри, ми стоїмо коло Святої Плащаниці священного нагадування Божественної Жертви, принесеної за гріхи всього світу, а значить і за наші гріхи. Припадімо ж дорогі брати і сестри із щирим сердечним покаянням до ніг, Божественного Страждальця і випрошуймо у Нього прощення. Благаймо Його, щоб Він увійшов у «закхеєву храмину» – тобто в нашу убогу вимучену гріхом душу і оживив та освятив її Своєю Божественною любов’ю.
І так дорогі в Христі брати і сестри, в ці святі хвилини стоячи коло святого Гробу Спасителя, всією чистотою нашої душі, всією правдою нашої совісті, всією нашою надією і всією теплотою нашої любові, зі сльозами щирого розкаяння і за всі недостойні вчинені нами діла припадімо до люблячого нас Спасителя і Відкупителя разом із святим апостолом Петром заплачмо перед Ним, взиваючи із глибини душі: « Господи! Помилуй мене, впавши створіння Твоє. Господи повір мені, що я щиро жалію за всі мої беззаконня. Господи! Повір мені, що я всією душею прагну до Тебе. Господи! Повір мені, що я люблю Тебе».
свящ. Іван Голуб