„Минулої суботи Марія Магдалина і Марія Яковля і Соломія купиша аромати, да пришедшу помажуть Ісуса. І зіло заутра прийдоша на гроб Сіявщу солнцу” (Мк. 15, 6).
Спить в ранковій тишині Єрусалим. Перші промені сонця починають зогрівати землю юдейську. А безлюдними вулицями міста Єрусалиму спішать три жіночі постаті. Куди вони спішать? Що намірились робити? Чому так рано прокинулись зі сну? Чому зажурені і опечалені їхні лиця? Це три жінки Мироносиці, купивши пахучі аромати спішать до гробу Христового, щоб віддати його Тілу честь і шану і помазати пахучими олійками.
Журяться ці жінки, бo хто відвалить їм камінь від дверей гробу, яким закрита гробниця Ісусова та ще й присутня військова сторожа, яка стереже гріб. Але помимо цього, ці безстрашні жінки Мироносиці не перереривають своєї ходьби, а продовжують свій шлях, бо їх укріпляє віра в Христа Ісуса, що Він є дійсно Син Божий, Спаситель Світу, прийнявший на себе Хрест-смерть-гроб, щоб спасти людство від їх гріхів. Жінки мироносиці ведені надією на допомогу Божу, що їм все-таки вдасться відкрити гробницю і помазати тіло Христове пахучими олійками. Мироносиць провадить любов до Спасителя, бо вони були живими свідками, скільки добра зробив Христос для людей, уздоровляючи хворих, сліпих і калік. І ця любов, яку мав Христос до людей, увійшла в серце жінок мироносиць, любити Бога понад усе, а ближнього як самого себе.
Віру, надію і любов жінок Мироносиць, нагородив Бог радістю, бо вони перші почули з уст післанця неба Ангела, що Ісус Христос воскрес, а в гробниці тільки залишилося місце де було Тіло Ісуса. „Ність зді, восте, се місто ідіже положиша Єго”. Ми з вами, мої дорогі, зацікавлені ходою жінок Мироносиць і ставимо собі питання: куди вони йдуть? Їхні наміри побожні, вони йдуть на гріб Христа Спасителя. І ми, мої дорогі, поставмо собі це питання „куди ми з вами йдемо, живучи на цій святій землі?” Ми в цьому житті, на цій землі перебуваємо тимчасово, як подорожуючий „бо ми не маємо тут постійного місця, з майбутнього шукаємо ” (Єв. 13, 14).
Кожна прожита хвилина вашого виття несе нас все дальше і дальше по цій дорозі життя, по якій йдуть мільйони людей, але ніхто назад не повертається. І неможливо, щоб кожен християнин не задумувався над тим, куди він йде, чому, не вертається назад і коли настане кінець цієї його подорожі – життя? А відповідь є одна, всі ми йдемо до могили, до вічності прямуємо, щоб стати на справедливім суді Божім і одержати за наші добрі діла нагороду, а за злі грішні діла буде кара. Бо Бог є справедливий Суддя, Який за добре нагороджує, а за зло карає. Тому то не все одно, як жити людині на світі праведно чи грішно. Бо хто сповняє волю Божу, той одержить у вічності нагороду, жити з Господом в Царстві Небеснім.
Знаючи, що всі ми прямуємо до Бога, то будьмо розважні і не запля¬мовуймо свою душу гріхами, яка колись стане на суді Божім. Питання, куди я йду – ставмо собі коли йдемо до церква Христової, бо багатьом людям відвідування церкви Христової ніякої користі не дає, тому що вони недостойно ведуть себе в храмі. Розсіяно моляться, не слідкують уважно за Службою Божою, а навіть своє перебування в церкві супроводжують розмовами, які такі далекі від Бога і від діл спасення безсмертної душі. Є такі, що навіть у церкві грішать, бо прийшли, щоб обмовити очернити других. Став собі заздалегідь питання куди я йду і чого я йду? А совість ваша дасть вам відповідь, що йдете до церкви – до храму Божого, щоб прославити Бога своєю молитвою, богослужіннями, і душу свою зблизити до Господа Бога.
Дорогі мої, питаймо себе, куди я йду, коли наближаємося до місця своєї праці. Поважна наша думка відповість нам, щоб чесно і добросовісно виконати свій обов’язок суспільної праці. З нашої чесної праці користаємо ми самі, суспільство і майбутні покоління людей. Ми хочемо, щоб все чим ми користуємося в своєму житті було зроблено солідно і ми працюймо для других людей, які користають з результатів нашої праці. Вкінці дня, повертаючись додому не забудьте знову запитати себе куди я йду і чого? Ваша свідомість і ваш розум дасть вам відповідь, йду додому, в якому живуть мої рідні і близькі люди, жінка-господиня чи добрий дбайливий муж, там вдома чемні люблячі нас діти, чи старенькі родичі, які з нетерпінням чекають на повернення додому сина чи дочки.
Приємно і радісно на душі йти додому, де панує згода, любов, вирозумілість і взаємна вибачливість. Дорогі мої, ось і ціль куди і чого ми йдемо до праці, додому, до церкви. Якщо ці обов’язки виховуємо совісно, то осягаємо свою ціль – любов в родині, пошану ближніх, а найважливіше спасаємо свою душу єднаючись з Богом.
Свята радість зустріла жінок Мироносиць – Воскресення Христове. Нехай і нас усіх зустріне велика радість воскресення наших душ во Христі Ісусі. Амінь.
митрополит Андрій (Горак)