Роль і становище джайнізму у модерній Індії
грудня 28, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Інше, Кафедра Суспільно-гумонітарніх дисцеплін, Статті

dzhainizm Роль і становище джайнізму у модерній ІндіїДжаїнізм як релігія зіграв не малу роль в історії Індії та її культурі. На думку послідовників цієї релігії, вона була передана їм у далекому минулому 24 пророками–вчителями, останнім з яких був Джина. Тому вони покланяються цим прророкам, а Джина, справжнє ім’я якого Махавіра Вардхамана і який жив в VI ст. до н.е., вважається засновником релігії. Звідси і її назва — Джаїнізм. Ім’я Джина, Махавіра одержав за аскетичний спосіб життя і воно означає “переможець”, бо він зміг перемогти карму, звільнитись від неї і тим самим досягти абсолютного спасіння.

Розповіді про Джину та про його учнів, повчання Махавіри склали канонічну релігійну літературу джаїнізму — “Сіддханта” (від сіддхи — досконалий).

Перші громади джаїнів сформувались ще за життя Махавіри. Спочатку вони складалися з монахів, а пізніше і мирян. Монахи вели специфічний спосіб життя: жили біля міст у лісах, печерах, щоб миряни бачили їхнє аскетичне життя. Миряни ж повинні були обмежувати свої потреби, навіть один раз на місяць жити як монахи, годувати монахів, дотримуватись подружньої вірності.

У ІІІ ст. до н.е. у джаїнізмі виникли дві течії: шветамбари, тобто “одягнені в білий одяг”, що були поміркованими і дегамбари, тобто “одягнені простором” — більш крайні, які часом, як і Махавіра, не носили ніякого одягу.

Джаїнізм має низку спільних з брахманізмом та буддизмом положень: віра у перевтілення душі, вчення про карму, в те, що праведний спосіб життя врятує душу людини від подальших перевтілень, віра у періодичну появу пророків і богів.

Основу віровчення джаїнізму складає вчення про дживи (душі) і їх переселення. Нове перевтілення залежить від того, що людина зробила у попередньому житті, як вона його прожила. Якщо душа, перебуваючи в земній оболонці, вела себе негідно, то вона, побувавши після смерті деякий час у пеклі, за законом карми (відплати), знову переселиться у матеріальну оболонку і буде страждати. Щоб досягнути повного спасіння, припинити ланцюг безкінечних перевтілень, людина повинна позбавитись негідних вчинків, справитись зі своїми пристрастями, бажаннями, користолюбством. Для цього їй потрібно користуватись принципами, проголошеними Джиною: правильною вірою, правильним пізнанням і правильними життям. Самовдосконалення душі — головне у вченні джаїнів, а сенс життя — досягнення нірвани.

Основу общини джаїнів завжди складали миряни. Приналежність до їхньої общини з часом стала оприділятися народженням, так, що суворий спосіб життя, ставав звичним для кожного з дитинства.

Суто релігійних обов’язків у джаїнів небагато — вони в основному зводяться до шанування божеств, відвідування храмів, принесення дарів. Зате, значне, якщо не переважаюче місце в житті кожного джайна займає робота над собою: тут і вивчення священних текстів, і суворий самоконтроль з періодичним покаянням за гріхи. Всі члени общини, зазвичай, добровільно приймають на себе п’ять основних обітниць: не вбивати нічого живого (звідси вегетаріанство джайнів), не говорити неправди, не красти, не прив’язуватися до земних речей, бути непорочним (для монахів).

Навіть до сьогоднішнього дня джани (а їх кількість нараховує 2-3 мільйони, що становить близько 0,5% від мільярдного населення сучасної Індії) серед схильної до вегетаріанства маси індуїстів, вирізняються строго пуританським способом життя. В них багато обмежень у їжі — не тільки не їдять м’яса, але і стараються не причиняти шкоди маленьким створінням, через що не вживають приготовану вчора їжу, в яку могли проникнути живі організми. Джайни прагнуть не спричиняти надмірної шкоди і рослинам — не вживають коренів, плодів, що мають багато насінин, не вживають вина і п’ють тільки кип’ячену воду. Своїх дочок вони за звичай видавали заміж в дуже юному віці. Тільки у ХХ ст. такі ранні шлюби були заборонені законодавством.

Джайни не тільки не займаються полюванням, але навпаки завжди турбуються про тварин — як про домашніх, так і про диких: підгодовують їх, лікують поранених. Серед джайнів майже нема землеробів, бо працюючи на землі плугом чи іншим знаряддям можна зашкодити живим істотам, що там проживають. Общини джайнів з древності селились в містах і займались переважно ремеслом і торгівлею. Не дивно, що у сучасній Індії небагаточисельна джаїністська община займає непропорційно впливові позиції, володіючи немалим капіталом і відіграючи політичну роль у політиці і житті країни. Не прагнучи до розкоші, багаті джайни витрачають свої гроші на підтримку мистецтва і науки, на видавництво книг, на допомогу студентам, не говорячи вже про будівництво храмів, шкіл, притулків, ветеринарних лікарень, будинків.

Особливий і вищий прошарок в середовищі джайнів займають монахи — аскети, які повністю зрікаються мирського життя і перетворюються в майже недосяжний еталон, зразок для наслідування. Формально монахом міг стати будь-хто, але ставали лише деякі, бо далеко не кожен міг витримати життя бездомного аскета

Аскети–джайни завжди вели життя подорожніх – бездомних, без майна, без права перебувати на одному місці більше 3-4 тижнів, крім сезону дощів. Аскет мало спить, з чотирьох годин він на ногах. Він завжди уважно слідкує, щоб не розчавити (випадково) якої-небудь маленької тварини. Аскет обмежується у їжі,— він їсть небагато і то не більше двох разів на добу. А живуть вони на милостиню, причому збирати її потрібно кожного дня, залишати їжу на завтрашній день заборонено. Практикують час від часу пости, навіть досить довгі. Одною з крайніх форм аскези у джайністських монахів є відмова від їжі — голодна смерть. Форми аскези у джайнів найбільш різноманітні. До них відноситься абсолютне мовчання на протязі довгих років, перебування на холоді чи на сонці, багатолітнє перебування на ногах (монах привязує себе до гілок дерева і стоїть, не сідаючи і не лягаючи навіть роками).

Але на цьому фоні виділяється особлива група аскетів-дигамбарів. Саме у їхньому середовищі аскеза доводиться до крайніх меж. На відміну від шветамбарів, дигамбари не признавали жінок – монахинь і на це були певні причини, бо жінкам така ступінь аскези була просто не під силу. У дигамбарів є три степені аскези і той хто досягає найвищої, третьої степені, отримує право ходити зовсім без одягу і тим самим бути шанованим, майже святим. Такий аскет харчується через день; його учні часто видирають йому волосся з коренем, по одному волоску. Аскети такого високого рівня не просять милостині, – вони чекають поки її з трепетом дадуть самі миряни. Саме дигамбари найбільш послідовно дотримуються принципу аскези: навіть йдучи по дорозі, вони невеличкими віниками розмітають дорогу перед собою, щоб випадково не роздавити мурашку або черв’яка, а також закривають рота смужкою тканини, щоб в рот не залетіла яка–небудь комаха.

Хоча джаїнізм як релігія в принципі був відкритою доктриною, формально доступною для будь–кого, хто б забажав до неї приєднатися, та все ж широкої популярності і великої кількості послідовників це вчення так і не набуло. Напевно цьоме не слід дивуватись: весь строгий спосіб життя, суворі абмеження і крайність аскези не могли не відлякувати простих людей, для яких вже на рубежі нашої ери, тобто незадовго після формування джаїнізму як доктрини і початку розповсюдження по Індії джайністських общин, виникла більш приємлива релігійна община — індуїзм.

В індуїстській Індії джайни протягом багатьох століть існували в якості етно–конфесійної меншості. Правда ця меншість ніколи не була ворожа більшості. Навпаки, вона зберігала певні зв’язки з індуїстами, чому сприяв факт збереження родинних контактів між джайнами та індуїстами. Але ці зв’язки не привели до протилежного результату, тобто до розчинення джаїністської меншості в океані індуїзму. Строго організована, з внутрішньою дисципліною, джайнська община зберегла свій стиль життя і дожила до наших днів. Більше того, не дивлячись на свою нечисленність, джайни відіграли значну роль в історії і культурі Індії. Багаті джайнські храми і донині приваблюють своєю красою, витонченістю архітектури, оздобленням. Зусиллями джайнів в середньовічній Індії розвивались наука, мистецтво і література. Етика і доброчинність джайнів також не могли не бути поміченими, тим більше, що і одне, і друге ідеально вписувалось в індуістську систему соціальних, моральних і духовних цінностей. І, накінець, аскетизм джаїністських монахів не залишився без уваги і викликав подив і захоплення в жителів Індії.

Колиняк Назар

 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Баунер Д. Религии мира (Альбом).- М. 2001.

2. Васильев Л.С. История религий Востока. -М.1999.

3. Элиаде М. История веры и религиозных идей.- М.2002.

4. Колодний К. Академічне релігієзнавство.-К.2002.

5. Мень О. Історія релігії.-М.2001.

6. Шантепі де ля Соссей Д.П. Иллюстрированная история религии.-М.1992.

7. Яблоков И.Н. История религии.-М.2002.

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑