Слово про серафимів святителя Іоана Золотоустого
вересня 20, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Проповіді, Роздуми

Seraphim 1 Слово про серафимів святителя Іоана ЗолотоустогоЗаледве тільки ми переплили море поучення на слово пророка Ісаї: „І сталося в рік, в якому помер цар Озія, бачив Господа” (6, 1), заледве переплили не з причини довготи дороги, але з причини цікавості тих з нас, котрі плили з нами. Так і керманич, маючи товаришами свого плавання людей, котрі хочуть бачити чужі міста, перебуває в дорозі не один день, хоча б відстані було б на один день, але примушений буває вжити на це більше часу, підпливаючи до кожної пристані, позволяючи заходити в кожне місто, щоб задовольнити бажання тих, хто пливе разом з ним. То саме зробили і ми, плаваючи не біля островів, показуючи не береги, пристані і міста, але заради чеснот мужів праведних і лінивства грішників, безстидності царя і зухвальства священика, гнів Божий і Його чоловіколюбство, з яких і то, і інше могло послужити для поучення та виправлення. Оскільки, на кінець, ми дійшли до царського міста, то вже не будемо розтягувати нашої бесіди, а влаштувавши себе як ті, що наміряються ввійти в місто, зійдемо в горішню столицю, Єрусалим, матір всіх нас, місто вільне, де серафими, де херувими, де тисячі архангелів, де тисячі тисяч ангелів, де престол царський. Нехай же не буде присутній тут ніхто з непосвячених і безбожних бо ми наміряємось приступити до таємничого оповідання, – ніхто з нечистих і недостойних нехай не прислухається тому; або, краще, нехай буде присутній кожний, і непосвячений і безбожний, лише нехай залишить ззовні всяку нечистоту і порочність і таким чином нехай заходить сюди. Так і того чоловіка, котрий мав нечисті одежі, отець жениха вигнав з весільного дому і священного чертога не за то, що він мав нечисті одежі, але за то, що маючи такі одежі, ввійшов. І не сказав йому: чому ти не маєш весільної одежі, але: „як ввійшов ти сюди, не маючи одежі весільної” (Мф. 22, 12)? Ти стояв, говорить, на роздоріжжях, просячи милостині, і я не соромився твоєї бідності та не відвернувся від тебе, але, збавивши тебе від всякого приниження, ввів у священний чертог, удостоїв царської вечері і виявив тобі, достойному великої кари, найвищу честь; а ти і через ці добродійства не став кращим, але залишився у звичному пороці, обезчестивши весілля, образивши і жениха; відійди ж тепер і понеси належну кару за таку безчуттєвість. Так і кожний з нас нехай пильнує, щоб не почув таких самих слів, і, залишивши всякі помисли, недостойні духовної науки, нехай так візьме участь в священній трапезі.

„І сталося, – говорить пророк, – в році, в якому помер цар Озія, бачив Господа, Який сидів на престолі високому і возвишеному”. Як він бачив, я не знаю; про це що він бачив, він сказав; а як бачив, про це не говорить ; я приймаю сказане, але не хочу знати про те, що залишилось не сказаним; розумію об’явлене, але не досліджую скритого; для того воно і є скритим. Тлумачення Св. Писання є золота тканина, основа її – золото, нитка її – золото; не примішую тканин павутинних; знаю слабість моїх думок.Не пересувай вікової границі, яку встановили батьки твої” (Притч. 22, 28). Переставляти границі не є безпечно; і як ми переставимо те, що назначив нам Бог? Ти хочеш знати, як пророк бачив Бога? Будь і сам пророком. Але як, скажеш, можливо це для мене, котрий має дружину та старається про виховання дітей? Можливо, якщо захочеш, улюблений. І той пророк мав дружину і був батьком двох дітей, проте, це не було для нього перепоною. Справді, супружество не є перепоною до неба. Якщо би воно було перепоною і дружина була б причиною нашого нещастя, то Бог, Який створив її, не назвав би її помічницею.

Я хотів сказати, що значить „сидіння” Боже. Бог не сидить, тому що це – положення тіла, а Божество є безтілесне. Я хотів сказати, що значить престол Божій. Бог не обмежується престолом, бо Божество необмежене. Але боюсь, щоб, розповсюджуючись в бесіді о це, не затягнув я виплату боргу. Я бачу, що всі хочуть почути про серафимів і не сьогодні тільки, але ще від першого дня; тому моє слово, переходячи, наче через натовп людей, через множество думок, які ідуть йому назустріч з великою силою, спішить до цього пояснення. „І Серафими стояли навхрест від Нього”, говорить пророк (Іс. 6, 2). Ось це серафими, котрих давно всі ви бажали бачити. Погляньте отже, наситьте ваше бажання, але без шуму і без поспіху, як буває при царських в’їздах. Там це буває з необхідності; копієносці не чекають, поки глядачі надивляться, але поки вони добре роздивляться, примушують їх розійтись; а тут не так; але слово представляє нам видовище доти, поки ви не придивитись до всього, наскільки можна придивитися.

„І Серафими стояли навхрест від Нього”. Перед навчанням про достоїнствах їхньої природи пророк навчив нас про їхні достоїнствах на основі місця перебування. Він не сказав спершу, які ті серафими, але де вони стояли, бо останнє достоїнство є більше від першого. Чому? Тому, що велич тих сил не так доказується тим, що вони серафими, як тим, що вони стоять близько до Царського престолу. І ми тих копієносців вважаємо більш знаменитішими, котрих бачимо, що ідуть близько до самої царської колісниці. Так і з безплотних сил ті світліші, котрі знаходяться близько самого Царського престолу. Тому і пророк, не говорячи про достоїнствах їхньої природи, спочатку говорить нам про висоту їхнього місця перебування, знаючи, що в цьому – велика їхня прикраса, що в цьому – краса цих істот. Насправді, в тому і слава, і честь і всіляка безпечність, щоб з’являтися біля цього престолу. Це саме можна бачити і щодо ангелів. Христос, бажаючи показати велич їхню, не сказав лише, що вони ангели, і потім замовк, але сказав: „…кажу бо Я вам, що їхні Ангели повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі” (Мф. 18, 10). Як там вищим знаком достоїнства ангельського служить то, що вони бачать лице Отця Небесного, так і тут вищим знаком достоїнства серафимів служить то, що вони стоять навколо престолу, а він знаходиться посеред них. Але таке велике достоїнство і ти можеш отримати, якщо забажаєш. Господь знаходиться посеред не лише серафимів, але і нас самих, якщо ми цього захочемо. „Де двоє чи троє,– говорить Господь,– зберуться в ім’я Моє, там і Я посеред них” (Мф. 18, 20); і ще сказано: „Господь зламаносердим близкий, і впокорених духом спасає” (Пс. 33, 19). Тому і Павло закликає: „шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці” (Кол. 3, 1). Бачиш, як він поставив нас разом з серафимами, привівши близько до Царського престолу?

Дальше пророк говорить: „шість крил в одного і шість крил у другого” (Іс. 6, 2). Що показують нам ці шестеро крил? Висоту, легкість і швидкість цих істот. Тому і Гавриїл сходить з крилами, – не тому, що були крила у цієї безтілесної сили, але в знак того, що він зійшов з найвищих областей, залишивши горішні обителі. А що значить число крил? Тут і не треба нашого пояснення, бо саме слово пояснило себе, описавши нам їхнє використання. „Двома, говорить, покривають лиця свої» ,- і справедливо: ними, наче якоюсь подвійною заслоною, вони закривали свої погляди, тому що не переносили сяйва, який виходив від цієї слави. „Двома ж покривають свої ноги”, можливо, по причині тієї ж вразливості. Так і ми, зазвичай, коли охоплені якимось страхом, зі всіх сторін закриваємо своє тіло. Що я говорю про тіло, коли і сама душа, відчувши те саме при надзвичайних обставинах і зосередивши свою діяльність, втікає в глибину, зі всіх сторін закриваючи себе тілом, наче якимось покривалом? Проте, чуючи про здивування страх, нехай ніхто не думає, що вони знаходяться в якомусь неприємному страху; з тим здивуванням випромінюється і певного роду безмірне задоволення. „І двома літають». I це служить знаком того, що вони постійно спрямовані до високого і ніколи не дивляться до низу.

„І кликав один до одного й говорив: Свят, свят, свят Господь Саваоф, вся земля повна слави Його!” (Іс.6,3). І взивання їхнє також служить для нас великим знаком їхнього здивування; вони не як-небудь співають пісню, а голосно, і не лише голосно, але і завжди роблять це. Світлі предмети, хоч би вони були навіть надзвичайно світлі, звичайно вражають нас тільки тоді, коли ми перший раз подивимось на них; а коли ми придивимося до них довше, то від привички перестаємо дивуватись, бо очі наші придивилися до цих предметів. Тому, бачачи і царський образ, лише тільки виставлений і світлосяючий фарбами, ми дивуємось; але за день або два дні вже не дивуємось. Що я говорю про царський образ, коли ми пересвідчуємось тим самим і по відношенню до сонячних променів, світліших за яких немає ніякого предмета? Таким чином, привичка переносити здивування щодо всіх тіл; але по відношенню до слави Божої буває не так, а зовсім навпаки. Чим більше ці сили споглядають цю славу, тим більше вони чудуються і дивуються; тому вони від самого початку, як стали існувати, донині оглядаючи цю славу, ніколи не переставали взивати зі здивуванням; то, що пізнаємо ми протягом короткого часу, коли блискавка переноситься перед нашими очима, це вони пізнають постійно, і постійно з якимось задоволенням відчувають здивування. При цьому вони не лише взивають, але роблять це взаємно один до другого, що служить знаком найсильнішого здивування. Так і ми, коли гримить грім або трясеться земля, не лише підхоплюємось і взиваємо, але і збігаємося в будинки один до другого. Це ж само чинять і серафими; тому вони і взивають один до одного: свят, свят, свят.

Чи пізнали ви своє покликання? Чи наше воно, чи серафимське? І наше, і серафимське, тому що Христос усунув посередині стіну, що перегороджувала, примирив небесне і земне, „сотворивши обоє одним” (Еф.2,14). Раніше ця пісня була співана тільки на небесах; але коли Владика зволив збіти на землю, то приніс до нас і цей піснеспів. Тому і цей великий першосвященик, ставши иеред святою трапезою, щоб звершити словесну службу і принести безкровну жертву, не просто призиває нас до цього славословія, але спочатку промовивши херувимську пісню і згадавши про серафимів, наказує всім заспівати цей страшний заклик, щоб згадкою про істоти, котрі співають разом з нами, піднести розум наш від землі, і наче так взивав до кожного з нас: ти співаєш, разом зі серафимами: стань же разом зі серафимами, розпростирай крила разом з ними, літай разом з ними біля Царського престолу.

І чи дивно те, що ти стаєш разом з серафимами, коли до того, чого не сміють доторкатися серафими, до того тобі Бог дозволив приступати безпечно? „І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника” (Іс.6,6). Цей вівтар є образ того вівтаря, той вогонь – цього духового вогню. Але серафим не cмiв доторкнутися до нього рукою, а доторкнувся кліщами; ти ж приймаєш рукою. Отже, якщо поглянеш на достоїнство пропонованих дарів, то вони набагато вищі від доторкання серафимів; а якщо уявиш собі чоловіколюбство твого Владики, то благодать запропонованого не соромиться зійти до нашого приниженого становища. Тому, уявляючи собі це і замислюючись над величчю дара, чоловіче, встань коли-небудь, відступи від землі, взійди на небо. Але, скажеш, тіло тягне і притягає до землі. А ось наступають дні посту, які придають легкі крила душі та тягар плоті роблять легким, хоча виявили би вони тіло важчим від любого олова. Проте, бесіда про піст буде пізніше, а тепер станемо розмовляти про таїнства, для котрих і встановлені пости. Як на олімпійських ігрищах мета боротьби – вiнeць, так і мета посту – чисте причастя; а якщо ми протягом таких днів не виконаємо, то, дарма втомивши себе, без вінців і нагород зійдемо з постового поля боротьби. Для того отці і розширили постове поле боротьби і дали нам час покаяння, щоб ми, очистивши і омивши себе, таким чином приступали до таїнства. Тому і я вже тепер гучним голосом взиваю, свідчу, прошу і вмовляю – не з нечистотою, не з порочною совістю приступати до цієї священної трапези, тому що інакше це не буде приступанням і причастям, хоча би ми тисячу разів доторкалися до святого Тіла, але осудом, мукою і збільшенням кари.

Так, отже, ніхто з грішників нехай не приступає, або краще, я не скажу: ніякий грішник – тому що в такому випадку я себе перше за всіх відмежовую від Божественної трапези, – але нехай не приступає ніхто, зостаючись грішником. Для того я вже тепер наперед і говорю це, щоб, коли наступить царська учта і настане ця священна вечеря, ніхто не міг би сказати: я прийшов неприготовленим і нагим; треба було попередити про це; якщо б я взнав про це раніше, то зовсім змінився б, зовсім очистився б, і так тепер приступив би. Тому, щоб ніхто не міг послатися на таку причину, я уже тепер наперед свідчу і нагадую показати велике розкаяння. Знаю, що всі ми винні, і ніхто не може похвалитись, що він має чисте сердце. Але не то тяготить, що ми не маємо чистого серця, але що, не маючи чистого серця, не прибігаємо до Того, Котрий може зробити його чистим. Він може, якщо захоче, або краще сказати, Він набагато більше від нас хоче, щоб ми були чистими, але бажає хоча б малого початку від нас, щоб належно увінчати нас. Хто був більш грішний від митаря? Але тільки за те, що сказав: „Боже, будь милостивим до мене, грішного”, він вийшов оправданим більше від фарисея (Лук. 18, 13). Яку силу могли мати ці слова ? Але не слова очистили його, а цей настрій, з яким він сказав ці слова, або краще, не один лише настрій, але, найперше, чоловіколюбство Боже.

Яка велика справа, скажи мені, яка праця, який подвиг для грішника переконати себе, що він грішник, і сказати це перед Богом? Чи бачиш, що не даремно я говорив, що Бог хоче мати хоч малий привід від нас, і потім вже Сам робить все для нашого спасіння? Покаймося, отже, сумуймо,плачмо. Коли хто втратить доньку, то часто проводить більшу частину свого життя в сльозах і риданнях; а ми погубили душу, і не плачемо; втратили спасіння, і не каємося? Що я говорю про душу і спасіння? Ми прогнівили Владику такого лагідного і доброго, і не ховаємося в землю? Справді, стараннями Своїми за нас Він перевищує всяку доброту не тільки запопадливого владики, але й сповненого любові батька і люблячої своїх дітей матері.

„Чи ж жінка забуде,– говорить пророк, – своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе” (Іс. 49, 16). Цей вислів достойне віри і без доказів, тому що воно – Боже; проте ми наведемо тепер і доказ справами. Колись Ревека наказала своєму сину підступним чином взяти благословення батька, вдягнула його гарно зі всіх сторін і надала йому вигляд брата; але побачивши, що він крім того не має відваги, і, бажаючи усунути з душі сина всякий страх, сказала: „На мені прокляття твоє, сину мій” (Бут. 27, 13); слова ці – правдиво належать матері, яка палає любов’ю до сина. Але Христос не сказав лише, але і зробив це, не обіцяв тільки, але і показав ділом, як Павло ясно говорить: „Христос викупив нас від клятви законної, ставши за нас клятвою” (Гал.3,13). І ми Його пpoгнiвляємо? Чи не є це, скажи мені, важче від самої гієни, неумиручого черва і невгасимого вогню?

Коли ти, отже, маєш намір приступити до священної трапези, то пам’ятай, що там присутній і Цар всього, – бо Він справді є присутній, знаючи думки кожного, – і бачить, хто приступав з належною святістю, а хто з порочною совістю, з нечистими і скверними думками, з беззаконними ділами.

Якщо він знайде кого таким, то, насамперед, передає його на суд совісті; потім, якщо той врозумиться власними роздумами і стане кращим, Він знову приймає його; якщо ж залишиться несправним, то попадає накінець в Його руки, як невдячний і переступний. А що це значить – то послухай Павла, котрий говорить: ”Страшна річ упасти в руки Бога Живого” (Євр.10,31). Знаю, що ці слова неприємні; але що мені робити? Якщо не стану прикладати гірких лікарств, то не загояться рани; а коли прикладаю гірке, то ви не переносите болю. Тісно мені зо всіх сторін. Втім, треба вже подати знак рукою; то, що сказане, достатньо для виправлення тих, хто зважили. А щоб воно принесло що-небудь не тільки одним вам, але і іншим через вас, тепер ще повторимо це коротко.

Ми говорили про серафимів; показали, яке велике достоїнство – стояти близько Царського престолу; також і те, що і люди можуть придбати собі таке достоїнство; говорили про їхні крила, про неприступну силу Божу і про велику доброту Його до нас; ще говорили про причину їхньої пісні і постійне здивування і про те, як при безперервному спогляданню безперервне і славослів’я серафимів; пригадали вам, до якого хору ми причислені і з ким разом маємо славити піснями нашого спільного Владику; додали кілька слів про покаяння, і, накінець, вказали, яке велике зло – приступати до таїнств з порочною совістю, і як неможливо уникнути кари тому, хто залишається невиправним. Цього нехай научиться і дружина від чоловіка, і син від батька, і слуга від пана, і сусід від сусіда, і приятель від приятеля, і навіть з ворогами будемо говорити про це, бо ми будемо змушені здати звіт і за їхнє спасіння. Якщо нам наказано навіть їхні упавші в’ючні звірі піднімати і зблудиших спасати і навертати (Вих.13,5), то тим більше належить зблудшу душу їхню навертати і павшу підносити. Якщо таким чином ми будемо влаштовувати справи свої і наших ближніх, то будемо в змозі стати сміливо перед судом Христа, з Яким Отцю, зі Святим і Животворящим Духом, слава, честь, держава, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Святитель Іоан Золотоустий

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑