Взаєморозуміння батьків і дітей
листопада 1, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Проповіді, Роздуми, Статті, Творчість

semja s pafosom1 150x132 Взаєморозуміння батьків і дітейБагато людей, які прожили життя, шукають у собі спокою, а його нема, шукають виправдання — а воно не знаходиться. Аналізують і все сходиться до одного — колись були допущені помилки. Але як усе поправити, залагодити, стерти, забути? В такому разі багато людей обирають собі єдиновірний шлях — до Церкви, до святої Сповіді.
У молодих літах (чомусь так є), багато не слухається вмовлянь, застережень, порад своїх; батьків і свого внутрішнього голосу — голосу серця, душі. Розуміють себе, і беззастережно, що вони настільки розумні, досвідчені, самостійні, що самі собою можуть керувати. Чи не звідси непослух, противлення батькам, знервування їх, доведення до сліз, нарікань, а то й, до гіркої кривди що виливається у поняття — гріх?

Гріхи тяжким тягарем падають на тих, хто інших приводить до гріха. Як мовиться: «Чим далі в ліс, тим більше дров»; чим більше в гріхи, тим далі від Божих істин, Божих заповідей і, врешті-решт, від самого Бога, На старості, при втраті сил, друзів, люди зостаються наодинці із собою, своїм минулим. І пожинають колись посіяне. Легше тим, в кого поруч добрі, послушні діти, онуки. І боляче тим, у кого колись сіяне зросло гіркими полином. Страшно… До розуміння сказаного вище є гарний приклад, теж взятий із життя. У давнину в одному місті був виданий закон: щоб місто було молоде молодими, красивими людьми, старих по досягненні таких-то літ відводити у визначене місце для дальшого проживання. Ото несе син свого батька у призначене місце для старих, хворих, немічних. Несе на плечах і гірко плаче, а тато сміється. Сіли перепочити.

«Тату! — каже заплаканий син, — мені так гірко, боляче вас відносити з дому, а ви смієтеся. Чому?» «Сину! — відповідає тато, — літа швиденько пролетіли. Ти несеш мене, а мені здається, що ще вчора я свого тата ніс так, як ти мене несеш».

Апостольські послання, як тоді, так і нині, і на всі часи, є актуальними, святими, правдивими. Святий апостол Павло до галатів каже просто, правдиво і зрозуміло: «Що посієш, те й пожнеш». Каже тому так, щоб усі сіяли добро, щоб у старості те добро пожинати сторицею. Так нам бажає Господь, так повчає Свята Христова Церква, святі її отці. І ми повинні з тих добрих наук, порад користати для добра.

Щасливі батьки і діти, між якими панують порозуміння, любов, повага. Добрим, вихованим, розсудливим дітям сказано, що вони добре і довго житимуть на світі. Та будуть бачити діти дітей своїх до третього і четвертого роду.

Гірка життєва дорога і доля тих, хто діє безрозсудно, не вміє оцінити свої дії, не бажає подумки заглянути у своє майбутнє, несеться в погорді, як сполоханий кінь, та літа своєї юності згайновує у пустощах, зухвальстві, безвідповідальності. Сьогодні, чомусь так виходить, щось може засліпити очі зору, очі духовні, що й нема коли подумати: а що потім? І враз, в якімсь моменті, відкривається все, ніби книжка розгортається, де списане життя, кожен вчинок, кожне слово. А довкола пустка: ні друзів, ні дітей, ні родини, не чути доброго слова, здається, що все валиться. І насуваються думки: а може, тому то так, а може, через те? І десь з глибини душі виривається назовні болючий зойк: «Господи, Прости мені!».

Добре, що є церква, що будиться віра в Бога. Є до кого прийти, у Святій Сповіді розповісти усе. І почути такі бажані, обнадійливі, довгоочікувані слова: «Прощаються тобі гріхи твої…».

Щасливі діти, що вміють у житті поводитися обережно, слухатися батьків, стараються в собі чути голос Божий. Щоб у старості пожинали тільки добро із засіяного добра.

свящ. Іван Голуб

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑