Життя і страждання святого апостола Онисима, одного з лику сімдесяти
лютого 28, 2012  |  Автор: прот. Михаїл Сивак  |  Місяцеслов

 Життя і страждання святого апостола Онисима, одного з лику сімдесятиВ часи апостольські у Фригійському місті Колоссах жив християнин знатного роду по імені Филимон; згодом він удостоївся єпископського сану і був включений в число святих сімдесяти апостолів. У Филимона, ще до його апостольства, був раб на ім’я Онисим. Провинившись перед своїм паном і боячись покарання, Онисим втік від нього і прибув в Рим, де і знайшов в узах святого Апостола Павла; почувши від нього святу проповідь і навчившись вірі в Господа нашого Ісуса Христа, він був хрещений Апостолом і старанно служив йому разом з святим Тихиком. Святий Апостол Павло, відправляючи святого Тихика з своїм Посланням до Колосян, дав йому в супутники святого Онисима, як сам він пише в кінці Послання: Що зо мною, то все вам розповість Тихик, улюблений брат, вірний служитель і співробітник у Господі. Я саме на те його вислав до вас, щоб довідались ви про нас, і лоб ваші серця він потішив, із Онисимом, вірним та улюбленим братом, який з-поміж вас. Вони все вам розкажуть, що діється тут. До колосян Апостол написав через Тихика, а через Онисима він прислав особливе Послання до Филимона, пана його; у цьому Посланні Апостол просив Филимона, щоб він пробачив Онисиму його гріх і щоб прийняв його не як раба, але як самого його, Апостола Павла. У своєму Посланні Апостол Павло називає Онисима своїм чадом: Благаю тебе про сина свого, про Онисима, що його породив я в кайданах своїх. Колись то для тебе він був непотрібний, тепер же для тебе й для мене він дуже потрібний. Тобі я вертаю його, того, хто є неначе серце моє. З радістю Филимон поступив так, як радив Апостол: він не лише з любов’ю прийняв Онисима, але і дав йому свободу, і знову відіслав до Риму до святого Апостола Павла з тим, щоб Онисим служив там Апостолу, бо того бажав святий Павло: Я хотів був тримати його при собі, щоб він замість тебе мені послужив у кайданах за Єванге¬лію, та без волі твоєї нічого робити не хотів я, щоб твій добрий учинок не був ніби вимушений, але добровільний. Отже, святий апостол Онисим був в Римі, служивши Апостолам до самої кончини їх; він був поставлений ними єпископом для благовіствування Слова. Після кончини святих Апостолів він, вийшовши з Риму, обійшов багато міст і країн, проповідуючи Христа в Іспанії, в Карпетанії, у Колоссах, в Патрах, потім зайняв престол в Ефесі після святого Тимофія і святого Іоана Богослова. Про єпископство в Ефесі явно свідчить в своєму посланні до ефесян із Смирни святий Ігнатій Богоносець; коли його вели з Антиохії до Риму на поживу звірам, його зустрів святий Онисим на шляху в Смірну з деякими жителями Ефесу. Святий Ігнатій пише про це до ефесян так:
«Я, в ім’я Боже, прийняв численне суспільство ваше в (лиці) Онисима, мужа невимовної любові, вашого в плоті єпископа. Любіть його, благаю вас Ісусом Христом, і все будьте подібні йому; бо благословенний Той, Який дарував вам бути гідними мати такого єпископа».
У своєму ж посланні до антиохійців він знову пише:
«Вас цілує Онисим, пастир Ефеський».
Звідси стає відомим, що святий Онисим, обійшовши багато країн і міст, прибув в Ефес, будучи вже старцем; там пас він якийсь час Церкву Божу, потім був схоплений невіруючими і приведений з того міста до Риму, що відбувалося в царювання Траяна; до Риму ж він був відданий на тортури єпарх у Тертіллу. Єпарх запитав святого:
— Хто ти?
Онисим відповідав:
— Я — християнин.
Тоді єпарх знову запитав:
— До якого стану належиш ти?
На це святий сказав:
— Колись я був рабом одного чоловіка, а нині я — вірний раб благого Владики Господа і Спаса нашого Ісуса Христа.
Єпарх продовжував допитувати Онисима:
— Чому ж ти перейшов до іншого пана?
Онисим відповів:
— Тому що я пізнав істину і зненавидів ідолопоклонство.
Тоді єпарх запитав:
— Якою ціною ти був проданий новому пану?
Онисим відповів:
—Божий Син Ісус Христос викупив мене від погибелі чесною Своєю кров’ю, переселив в нетління, як писано про те в наших писаннях: не тлінним сріб¬лом або золотом відкуплені ви бу¬ли від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти.
Єпарх запитав:
— Скажи нам, яке життя називають ваші писання суєтним?
— Суєтне життя є беззаконне перелюбство, яке за малу солодкість плотську готує вічний вогонь пристрасним гріхолюбцям; воно ж полягає і в сріблолюбії, ради якого кривдять ближнього; у чародіянні, коли мешкають з бісами, — останнє зло є корінь всякого наклепу і ловительства; воно є гордість, коли своїм високоумієм підносяться над іншими, — зависть, що навчила братовбивцю Каїна і багатьох інших, — лихослів’я і неприборкана мова, яка поширює на всіх знущання, немов хмара; вона є лицемірство і брехня, супротивник істини, пособниця диявола, через яку і Єву спокусив всезлобний ворог; вона є гнів, спонукаючий на прокляття і збуджуючий лайку і вбивства батьків, пияцтво, яке супроводжується непомірністю і породжує похітливість, спонукаючи на лихослів’я; немає в ній доброго помислу, одне — неподобство. Всі ці пороки і є життя суєтне. Джерелом такого життя і матір’ю всього є служіння ідолам, яке ви здійснюєте; воно є підстава блудодіяння, вчитель невідання Бога, засліплення розуму, збудник похітливих пристрастей; у ньому немає честі, воно воює проти Господа, прагне розорити істинне Богопочитання; це служіння — вождь смерті, служитель змія, їжа злих, противник доброчесності; воно є проповідником згубного вашого закону, гарячим прихильником тьми і мороку, другом кровопролиття, князем ненависті; воно уловлює простих, таких, що не відають Бога, зв’язує своїх служителів узами ганебних справ, навчає пихатості; воно сповнює безчестям сивих старців, надихаючи їх танцювати під звук жрецької труби; воно погубляє дівочу цнотливість; воно примушує чоловіків оголяти свої тіла серед міста і голими показує їх жінкам; воно супроводжує таїнства свої вбивствами і перелюбствами. Але до чого мені багато говорити? Ваше зловір′я навіть часнику віддає божественну честь, щоб у великому засліпленні і невіданні звести людей в пекло. Розглянувши таке суєтне, нечестиве і погане життя, якого ви дотримуєтеся в своєму ідолопоклонницькому служінні, — життя, викрите Священним Писанням, я втік від нього, як від моря, що хвилюється, і прибув в добрий притулок — в праведне і преподобне життя, що полягає в святій вірі в Бога єдиного і істинного, у вірі і любові до ближнього. І тебе я перестерігаю, Тертіле, виконай закон любові, що повеліває любити ближнього, як самого себе; тоді і ти, пізнавши, як і я, істину, залишиш суєту тимчасову і все, що в світі цьому проходить, немов як сон або тінь; тоді ти приступиш до Творця всіх Бога і врятуєшся, прийшовши в дійсний розум; не радіє Бог смерті прогнівляючих його, але веселиться про їх навернення і покаяння і прощає їх колишні гріхи. Тоді єпарх Тертіл відповів:
— Так ти не лише сам не хочеш поклонитися богам, але, убоявшись мук, навіть і нас хочеш привести в свою помилку.
— Твої муки не можуть злякати мене, — відповів святий Онисим, — які б сильні вони не були, я, утішений очікуванням майбутніх благ і зміцнюваний силою Христа мого, з легкістю перенесу страждання, яким ти піддаси мене.
Тоді єпарх повелів укласти Онисима в темницю; святий пробув тут 18 днів, причому темниця для нього була не страшним місцем ув’язнення, а світлим, повним духовній радості раєм, де він знаходився, веселячись у Господі своєму. Вірні приходили до нього, прославляли страждання святого і своїми словами зміцнювали його на подвиг. Святий проповідував Слово Боже невірним, тим, що приходили сюди разом з християнами, і обертав їх до істинної віри Христової. Після цього єпарх , бажаючи показати себе милосердним перед народом, не засудив святого на смерть, але послав його на ув’язнення в Путіоли. Святий апостол і там ревно проповідував вчення Христове і наставляв багатьох на істинний шлях. Тертілл, дізнавшись про це, знову узяв його і наказав в оковах привести до себе на суд. Він допитав його і дізнався, що святий, як і раніше, непохитно сповідує віру Христову. Тоді Єпарх наказав покласти святого і немилосердно бити чотирма палицями. Мучителі довго і немилосердно завдавали удари святому страждальнику, сокрушили йому гомілки і інші кістки, нарешті усікли його голову мечем. Так помер святий Онисим. Якась жінка з царського роду узяла святе тіло його, поклала його в срібній раці і здійснювала пам’ять мученика. Цим вона здобула собі пам’ять у Господа в Царстві Небесному по молитвах святого апостола Онисима, чого і нас нехай сподобить Господь Ісус Христос, Якому слава повіки. Амінь.

Стиль : vfxdude | © 2010-2018 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія