Різдво Христове
січня 12, 2011  |  Автор: Назар Лозинський  |  Богослов'я, Місяцеслов, Роздуми, Статті

Різдво2 Різдво ХристовеСвято Різдва Христового — величне таїнство, яке займає центральне місце у працях великих мислителів світу. Після гріхопадіння прародичів і осудження їх в поті лиця обробляти землю (Бут.3:23), милосердний Бог уже в раю обіцяє Спасителя: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту” (Бут.3:15). Ці слова — це перша радісна звістка про Спасителя. Щоб обітниця про Месію не забулася між людьми, Провидіння Боже вибирає найбільш вірний Богу народ — Ізраїльський. Цю вістку про Месію поновлював Бог праотцям Аврааму (Бут.12:1-2), Ісааку (Бут.26:4-5), Якову (Бут.49:10), святому царю Давиду об’явив, що з його роду прийде Месія і заснує вічне царство на землі. Але не лише для потомків Авраама має прийти Месія, але для всіх народів землі.
Вже патріарх Яків передбачив час, коли має прийти Месія: “Не відбереться жезл Юди, поки не прийде Той… на Якого народи чекають” (Бут.49:10). Юдейське царство існувало до часу Христа. Якраз перед приходом Христа Палестиною заволоділи римляни і назначили царем Ірода. Ще з більшою досконалістю час приходу Месії означив пророк Даниїл: “Від хвилі видання приказу обвести муром Єрусалим до Христа Владики сімдесят седмиць призначено для твого народу і святого Твого міста…” (Дан.9:21). Це пророцтво сповнилось тоді, як Христос вийшов на проповідь у 30 років.
Де мав народитись Христос говорить пророк Михей, який жив 700 років перед Різдвом Христовим. Він каже у своїй пророчій книзі: “І ти, Вифлеєме, земле Юдова, хоч ти і найменший між містами Юдовими, з тебе вийде вождь в Ізраїлі, Якого народини від початку, від вічності” (Мих.5:2). З цієї книги дали відповідь трьом царям зі Сходу вчені книжники у Єрусалимі, коли ті царі запитували: “Де Христос має народитися?” (Мф.2:4).
Святий пророк Ісая передбачає за 740 років до Різдва Христового про те, що Христос народиться від Діви: “Ось Діва зачне в утробі і народить Сина і ім’я Його буде Еммануїл, що значить з нами Бог” (Іс.7:14). Той самий пророк передбачає, що прийдуть царі зі Сходу: “З Сави прийдуть всі, принесуть в жертву золото і кадило, та звістять славу Господню” (Іс.60:6). Пророк передбачав і чудеса, які творитиме Христос (Іс.35:4).
Пророк Захарія за 800 років до Різдва Христового передбачив урочистий вхід Його в Єрусалим (Зах.9:9), і що видадуть Христа за тридцять срібняків (Зах.11:12). Пророк Ісая пророкував про Його страждання (Іс.50:6). Пророк Давид — про Христове воскресіння (Пс.15:9-10) та про Його славне вознесіння на небо (Пс.15:34).
Коли ж наступив час і збулися ці пророцтва про прихід Ісуса на землю “в шостий місяць посланий був ангел Гавриїл від Бога у місто Галилейське Назарет, до Діви Марії. Ангел, увійшовши до Неї, сказав: Радуйся, Благодатная! Господь з Тобою, Благословення Ти між жінками… І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде Великим і Сином Вишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, Отця Його; і царюватиме над домом Якова повік, і царству Його не буде кінця” (Лк.1:26,30-33).
Початок святкування Різдва Христового відноситься до часів святих апостолів. В Апостольських Постановах говориться: “Дотримуйтесь, браття, днів святкових і, по-перше, день Різдва Христового, який нехай святкується вами в 25 день десятого місяця (грудень – авт.)”. Там же сказано: “День Різдва Христового нехай святкують, в ньому ж благодать дана людям Народженням Божого Слова з Марії Діви на спасіння світу”. У другому столітті на день Різдва Христового, 25 грудня (юліанського календаря), вказує Климент Олександрійський. У ІІІ ст. про свято Різдва Христового згадує святий Іпполит Римський. Під час гонінь християн Діоклетіаном, на початку IV століття, у 303 році, 20000 никомидійських християн було спалено у храмі в саме свято Різдва Христового. З того часу, коли Церква отримує свободу і стає панівною в Римській імперії, свято Різдва Христового починають святкувати у всій Вселенській Церкві, як ми це бачимо із повчань на свято Різдва Христового святих Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ніського, Амвросія Медіоланського, Іоана Золотоустого та інших отців Церкви IV століття. Никифор Калліст, письменник ХVІІ століття, у своїй церковній історії пише, що імператор Юстиніан у VІ столітті встановив святкувати Різдво Христове по всій землі. У V столітті патріарх Константинопольський Анатолій, у VІІ Софроній і Андрій Єрусалимські, у VІІІ святий Іоан Дамаскін, Косма Маюмський і Герман, патріарх Константинопольський, у ІХ преподобна Кассія та інші, імена яких нам невідомі, написали для свята Різдва Христового багато священних піснеспівів, котрі і нині звучать в храмах для прославлення цієї світлої події.
Напередодні Різдва Христового, в день Навечір’я, за давньою українською традицією, до сходу першої зірки віруючі християни відвідують могили своїх померлих родичів, де запалюють свічки і в молитві єднаються з тими, хто вже видимо не може розділити з живими радості Різдвяних свят. З цвинтаря уся родина вирушає на святкове Всенічне богослужіння до храму, після якого із запаленим Вифлиємським вогнем усі ідуть додому та збираються на Святу Вечерю. До неї готуються особливо. На стіл кладуть сіно і накривають білою скатертиною, а на долівку — солому. Посеред столу — запалена від Вифлиємського вогню свічка, біля неї — свята просфора. Традиційна Вечеря за різдвяним столом символічно зображує народження Божої Дитини у Вифлиємі. Просфора уособлює новонародженого Спасителя, Який Сам називав Себе “Хлібом Життя” (Ін.6:35); стіл, застелений сіном, та солома символізують ясла, де лежав маленький Ісус; біла скатертина — пелени, в які Він був обвитий, а свічка — Вифлиємську зірку.
Коли сім’я сідає до столу, то на чільному місці має сидіти батько або найстарший член родини. За столом завжди залишають вільне місце для гостя, який випадково завітає на Святий Вечір.
Перед початком Вечері батько запалює свічку. Вся родина спільно молиться і сідає за стіл до Святої Вечері. Роздаючи кожному частину просфори, батько складає усім Різдвяні побажання. Часто замість просфори під час Вечері споживають хліб з медом, де хліб також є символом Христа Спасителя, а мед — Божу благодать.
Оскільки переддень Різдва (Навечір’я) — день суворого посту, то усі страви повинні бути пісними, але їх кількість досить великою, тому і називається ця Вечеря багатою. За давньою традицією на столі ставлять 12 страв, які символізують 12 святих апостолів та 12 місяців року. Пісна їжа символізує скромність та бідність, які оточували народження Ісуса Христа, і її різноманітність — багатство Божого милосердя.

Ректор ЛПБА прот. Ярослав Ощудляк

Стиль : vfxdude | © 2010-2012 З благословення Високопреосвященнішого митрополита Димитрія Догори ↑