1. Хрещення чиниться людині тільки один раз і тому не повторюється. Але 14-й канон VI Вселенського Собору наказує: “Коли нема цілком певних свідків, які безсумнівно ствердили б, що ця дитина охрещена, а вона сама, через своє малолітство, не може дати відповіді, чи було відбуте Таїнство, то треба без усякого сумніву охрестити її, щоб не позбавити її очищення Таїнством”. Про такі випадки Требник Петра Могили вказує, що коли така дитина хреститься, то треба вставляти слова: “коли він не охрещений”, тобто хрестильна формула буде така: “Охрещується раб Божий (раба Божа) (ім’я), коли він (вона) не охрещений (а), в ім’я Отця…”. Це формула умовна.
2. Згідно з наказом (31 і 59 канони VI Вселенського Собору) хрещення чиниться в церкві, і тільки в разі крайньої потреби може відбуватися в приватному домі.
3. Дитину священика хрестиь інший священик. Але в разі потреби священик може і сам охрестити свою дитину.
4. Батько й мати за встановленим звичаєм на хрещенні не бувають, але це їм не забороняється. Якщо дитину хрестять до 40-го дня після народження, то мати при хрещенні бути не може.
5. Хрещення не може чинитися нічим іншим, а тільки водою. Вода має бути чиста, ні з чим іншим не змішана.
6. Воду від хрещення треба виливати тільки в чисті місця, де люди не ходять.
7. Дозволяється хрестити двох чи трьох або й більше дітей разом. Загальні молитви читаються в такому разі спільно, але хрестильна формула і формула миропомазання над кожною дитиною читається окремо.
8. Хрещеними батьками можуть бути тільки особи православної віри, не молодші 15 років, звичайно одна пара, але може бути й більше.
9. У разі крайньої потреби, коли є небезпека, що дитина вже помирає, то охрестити може й не священик, тобто може охрестити кожна людина, але обов’язково православна. Така людина, хрестячи, мусить промовити формулу хрещення: “Охрещується раб Божий (раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, амінь. І Сина, амінь. І Святого Духа, амінь”. Це хрещення неповторне. Але якщо дитина залишиться живою, то священик повинен завершити все, – крім самого охрещення водою, – чого цій дитині не було зроблено.
Требник. Частина перша. – К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2006. – с.73-75.
Підготував Микола Венгрин