Одне з таїнств Церкви – пресвята Євхаристія – містить у собі великий та глибокий духовний зміст. Ми знаємо, що у раю було джерело, з якого брали свій початок звичайні ріки; з трапези  ж  Господньої течуть ріки духовні. Перші  ріки живили дерева, які сягали своїм гіллям самого неба і завжди  приносили хороші плоди. Ці дерева ніколи не в’янули. Будь-хто, хто втомився від повсякденних клопотів та праці, нехай іде до духовного джерела і заспокоює свою втому та спрагу, бо це незвичайне джерело відновлює сили, які забрала спека, але ця спека була створена не сонячним промінням, а вогненними стрілами диявола.

“Монах на чолі Константинопольської єпархії — вся драма Іоана, прозваного Золотоустим або Хризостомом, заключається у цьому парадоксі… Святість не дала йому політичної гнучкості, навпаки, зробила його непоступливим і заважала вживатись з владою, користуватись методами, на які майстром був Кирило Олександрійський… Цілісність і прямота Іоана викликали ворожість у багатьох, політичні інтригани невідступно переслідували його. Він не відступив ні на крок, у служінні своєму до гробу зберігши непохитність чистої натури,”— говорить про святителя відомий патролог А.Амман.

Святі — це вибрані Богом, посвячені Богу, освячені люди. Дослівно “святий” — це той, хто не належить світові, але Богові, не земному, а небесному. У своїх посланнях апостол Павло називає святими тих, хто прийняв хрещення, тобто вибраних від світу, тих, хто посвятив себе Богові (1Кор.1:2; Еф.1:1; Флп.1:1). Відповідно, шанування святих — це поклоніння явленню благодаті Божої, при якому честь віддається Творцю, Котрий прославив святістю Своє творіння (блаж. Ієронім). Історично виникло ряд різних категорій святості, відповідно до чисельності дарів Святого Духа, про що говорив ще апостол Павло (1Кор.12:8-11). Процес виявлення нових форм святості є невичерпним і продовжується до нині.