30 та 31 березня 2011 р. Львівська православна богословська академія УПЦ КП взяла участь у науковій конференції на тему «Львівське Ставропігійне Братство: історія та культура», яка проходила у стінах Інституту Українознавства ім. Івана Крип’якевича НАНУ та Наукового Товариства Т. Шевченка у Львові (вул. В. Винниченка 24) і була присвячена ювілейній даті, а саме 425-літтю організаційного встановлення Львівського Успенського братства як Патріаршої Ставропігії. Академію представляли: викладач історії УПЦ митр. прот. Степан Михалко та студенти Щадило Юрій (4 курс) і Венгрин Микола (3 курс).

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні почуття та думки – і не виправитися. Докір совісті дійсно може з нашого земного життя зробити пекло, але докір совісті не відкриває нам Царства Небесного; до нього повинне додатися щось інше: те, що становить саму серцевину покаяння, а саме – звернення до Бога з надією, з упевненістю, що в Бога вистачить і любові до нас, щоб простити, і сили, щоб нас змінити.

Сьогодні дорогі брати і сестри ми з вами стали ще на крок ближче до світлого Христового Воскресіння. Сьогодні ми маємо вже четверту неділю Святої Чотиридесятниці. Четверту неділю Великого Посту Церква Христова присвячує пам’яті преподобного Іоанна Ліствичника.

Зробимо короткий огляд життя преподобного Іоанна. Святий Іоанн Ліствичник жив у VI столітті. Він отримав хорошу освіту, але залишив світ і шістнадцятирічним юнаком вступив в Сінайську обитель, де на двадцятому році життя був пострижений у чернецтво старцем Мартирієм.

Безперестанно молися і проси помочі у Бога

Будь-яке зусилля наше без благодаті та помочі Божої не сильне. Сама людина повністю може розбеститися і себе погубити, але сама себе виправити і спасти не може без Бога. Може жити за плоттю, як човен вниз по ріці плисти, але проти плоті стояти і духовно жити – не може сама собою. Як судно проти бистрини річкової плисти само собою не може – треба його або гребцям, або вітру з вітрилом зрушувати, – так і людині в духовному житті та ділі спасіння надприродна і всемогутня Сила помагати повинна. Бо треба себе самого перемагати. Але як це зробити без сили Божої, яка одна все може? Таке от велике розтління природи нашої!

Впродовж нашого свідомого духовного життя ми багаторазово чули і самі читали в Єванглії про страшний злочин людства по відношенню до сина Божого, хоча Він навпаки виявив найвеличніше милосердя до людського роду. І кожного разу ця трагедія справляє величезне враження на душу людини, залишаючи в ній жаль за гріхи, усвідомлення марноти людського егоїзму перед величчю безкінечної любові Божої.

Оптинські старці дозволяли під час келійної молитви поминати навіть самогубців, за яких за чотирнадцятим правилом Тимофія Олександрійського не звершується приношення в Церкві. Преподобний Амвросій Оптинський писав до однієї монахині: “За церковними правилами поминати самогубця в Церкві не слід. А сестра і родичі можуть молитися за нього келійно, як старець Леонід дозволив Павлу Тамбовцеву молитися за родича його.

Ціль наша – спасіння і Життя Вічне

Для Вічного Життя створені ми Творцем нашим і до нього словом Божим покликані, Святим Хрещенням оновлені, і Христос, Син Божий, заради того у світ прийшов, щоб нас до нього покликати та привести, – і Він один необхідно потрібний. Тому перше зусилля та турбота твоя про те нехай буде, щоб його отримати. Без нього все – ніщо, хоч і цілий світ здобудеш. Для отримання його всякий гріх і пристрасть до суєти світу цього перешкоджають, бережись же, щоб не втратити Вічне Життя. Тимчасове життя бережеш, хоча й неодмінно залишиш його, і все робиш, щоб його не втратити; наскільки незрівнянно більше треба берегти Вічне Життя й усе старання прикладати, щоб того не втратити! Все тимчасове проти вічного – ніщо. Шукай же Вічне Життя, як єдине твоє правдиве добро, і всього того, що двері до нього зачиняє, уникай. Бог чоловіколюбивий хоче для тебе спасіння: нехай буде це хотіння й твоїм. Бажай же та шукай того, як голодний – їжі, спраглий – пиття, і отримаєш, що бажаєш.

Без Тебе так самотньо, Боже:
Не гріє серце похоть-гріх,
Душа без святості не може,
Втомилась від марних утіх.

Без Тебе, Боже, темно-темно:
Не світить благості свіча,
Життя кудись біжить даремно,
Біжить до свого палача.

Грустит истерзанное сердце –
Невольный пленник черных дум –
И слезы больно льдом янтарным
Калечат помутненный ум.

Хоть силы нет, но верить надо,
Надежде воли не давать,
Горят костры при дверях ада,
Но не спешу я умирать.