Для об’єктивного і всебічного розгляду астрології слід звернутися до позитивної критики для того щоби побачити яке визначення вона дає цій “науці”. Отже, астрологія – це антинаукове вчення, згідно з яким начебто можливо на основі спостережень за розташуванням і рухом небесних тіл передбачити майбутнє окремих осіб і людства. Виникла в стародавні часи як наслідок нерозуміння людиною справжніх причин природних явищ і обожнення небесних світил. Була поширена в середні віки. Розвиток астрології, зокрема вчення М. Коперніка про геліоцентричну систему світу, довели анти науковість астрології. Проте астрологія до цього часу поширена в ряді капіталістичних країн, там існують астрологічні товариства, видається література по даній тематиці .

Багато хто з людей не знає, що таке Богомислення, що таке внутрішня молитва. Вони думають, що такими лиш молитвами можна спастися, які написані в церковних книгах, і ними тільки треба молитися.
Природа людини подвійна – тілесна та духовна, так само, як і людина розрізняється зовнішня та внутрішня. Подвійна буває й молитва: зовнішня та внутрішня, яка явно звершується і таємно, спільна та усамітнена, обов’язкова та добровільна.

Принципово важливою і значущою деталлю сотеріологічного аспекту Воскресіння Христового є факт Зішестя Христа в пекло. Ця подія в літургійній практиці Православної Церкви відмічена особливим шануванням Великої Суботи. У синаксарі цього дня читаємо: «у Святу і Велику Суботу боготілесне погребіння Господа Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа і в пекло зішестя святкуємо, ним же від тління наш рід покликаний був, до вічного життя перейшов… ». Апостол Петро ясно говорить: «Тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, будучи умертвленний тілом, але оживши Духом, яким Він і духам, що перебували в темниці, зійшовши проповідував» (1Петр.3:18-19).

Палкі я шлю вітання й щирі,
що линуть до самих небес:
“Брати і сестри, майте віру –
наш Бог був в гробі і воскрес!”

Він витерпів жахливу страту,
за нас, за грішників страждав,
його весь люд підступно зрадив,
та Він нікого не прокляв.

«Кульмінацією Втіленого Життя став Хрест, смерть Втіленого Господа», – пише прот. Георгій Флоровській. «Життя повністю відкрило себе в смерті. Ось парадокс, таємниця Християнської віри: життя в смерті і через смерть, життя з могили, таємниця могили, чреватим життям. «Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре» (1Кор.16:36). Спасіння було здійснено на Голгофі. Христос повинен був вмерти, щоб дати життя з лишком всьому людству». Чому все ж таки необхідна була смерть Ісуса Христа? Вичерпно і повністю відповісти на це питання неможливо, як, втім, і на всі питання, пов’язані з Домобудівництвом нашого спасіння.

“Учора поховано мене з Тобою, Христе, сьогодні встаю, коли Ти воскрес; учора розп’ято мне з Тобою, Сам прослав мене, Спасе, у Царстві Твоїм” (із канону Пасхи)

Перед нашими очима ще видніється Голгофа, ще чути крики юрби, пам’ять ще зберігає лик Розіп’ятого Бога… Своєю смертю Господь показує нам, як повинна проходити наша духовна боротьба, щоб радість Воскресіння, яка тепер наступила, була для нас повною.

“Воскресіння день, і просвітімось торжеством, і один одного обіймімо. Промовмо: “Браття”. І тим, що ненавидять нас, простім все, заради воскресіння, і так взиваймо: “Христос воскрес із мертвих…“.

Входячи у радість Воскресіння, ми єднаємося з усією повнотою Православ’я у палкому пориві серця перед пустим гробом, де лежало Тіло Христа Спасителя. Піснеспіви пасхальної Ранньої закликали нас: “Встаньмо рано на світанні і, замість мира, пісню принесімо Владиці, і Христа побачимо, правди Сонце, що всім освітлює життя“. І ми відгукнулись на заклик Церкви, ми вознесли до небес вічні і містичні слова: “ХРИСТОС ВОСКРЕС!”.

Возлюблені в Господі брати і сестри! В ці святі хвилини, згадуючи покладення до гробу Пречистого Тіла Спасителя і Відкупителя світу, Господа нашого Ісуса Христа ми з трепетом і благоволінням схиляємо в молитві свої коліна коло Святої Плащаниці – образу Господнього.
Не у відчаї та незнанні, через котрі так мучительно страждали праведні Йосиф та Никодим і святі жінки мироносиці, стоїмо ми коло Святої Плащаниці. Якщо вони разом з Божественним страждальцем хоронили і всю свою надію на Нього, то ми знаємо, що Господь воскресне з великою славою! Ми підходимо до Святої Плащаниці з гірким усвідомленням людської непостійності та двоєдушності, котрі й привели до Голгофи: люди без страху розіп’яли свого Спасителя і Господа, помилувавши розбійника Вараву.

Ми вже підходимо до самих Страстей Господніх, і з усього, що ми чули, так ясно стає, що Господь може все простити, все очистити, все зцілити і що між нами та Ним можуть стояти дві тільки перешкоди. Одна перешкода – це внутрішнє відречення від Нього, це поворот від Нього геть, це втрата віри в Його любов, це втрата надії на Нього, це страх, що на нас у Бога може не вистачити любові…